Вся процедура визначення місця проживання неповнолітньої дитини повністю регулюється Сімейним Кодексом та багатьма іншими нормативними актами держави.
Якщо врахувати законодавство України, то кожен із батьків має ідентичні права на участь у вихованні неповнолітньої дитини. На практиці, виходить все інакше, тому члену подружжя, який проживав окремо від дитини, реалізувати дане право практично не вийде. Найчастіше, якщо дитина, наприклад, залишилася жити з мамою, а батько дитини раніше не звертався до жодного органу опіки, суд, стосовно даного питання, то мама дитини має повне право не надавати зовсім зустрічей з дитиною. Звичайно, це незаконно, проте ніякої відповідальності матір при цьому нести не буде.
Єдиний вихід для батька в такому випадку, зробити рішення виконавчого міського органу з урахуванням висновку порядку зустрічей дитини з батьком органами опіки, яким батько може хоч якось фігурувати. Якщо і в цьому випадку мати дитини перешкоджатиме батькові у зустрічах з дитиною, то батько може звернутися до судових інстанцій зі скаргою, яка спричинить за собою стягнення матеріального і іноді моральної шкоди. Крім цього, якщо мати все також продовжує перешкоджати батькові, незважаючи на рішення суду, то батько може вдруге звернутися до суду для того, щоб передати дитину для подальшого проживання з батьком (такий пункт прописаний у ст.159 СК України).
Право батька, який проживає окремо від дитини
Тобто, батько, який довгий час проживав окремо від своєї дитини, має повне право звертатися до органів опіки з відповідною заявою. Якщо другий член подружжя не згоден з даною заявою, він має право оскаржити заяву в судовому порядку, який був встановлений законом. Крім цього, якщо одному з батьків перешкоджають у здійсненні його законних дій, а саме спілкуванні та участі у вихованні дитини, то батько має всіляке право звернутися до суду, щоб усунути дану перешкоду.
Враховуючи ст. 160 СК України саме місце подальшого проживання дитини, яка ще не досягла десяти років, буде визначатися за обопільною згодою батьків. Якщо дитина досягла десятирічного віку, значить, вона може висловлювати власну думку в даному питанні. За умови, що батьки окремо проживають, а дитина досягла чотирнадцятирічного віку, вона самостійно може вибирати місце проживання.
Якщо батьки не змогли дійти згоди
Згідно ст. 161 СК України, якщо батьки, які проживають на даний момент окремо, не змогли дійти згоди, щодо питання проживання їх спільної дитини, то такий спір вирішується за допомогою органів опіки, або в судовому порядку. При вирішенні подібного спору, щодо місця проживання неповнолітньої дитини, будуть враховуватися всі, включаючи виконання батьками батьківських обов'язків, прихильність дитини до батьків, поточний вік дитини, його стан здоров'я і багато інших, обставини, які мають дійсно істотне значення.
Також даною статтею заборонено передавати неповнолітню дитину одному з батьків, який або не має власного доходу, або зловживає спиртними напоями, а також наркотиками, і веде при цьому аморальну поведінку, яка шкодить дитині.
Якщо за рішенням органів піклування або суду було визнано, що жоден з даних батьків не може з якихось причин дати дитині належні умови проживання, то дитина може передаватися іншим родичам, які були залучені для безпосередньої участі в судовій справі. Більше того, якщо на даний момент немає можливості передати дитину жодній з осіб, яка б підходила під всі перераховані вище умови, то дитина автоматично передається органу опіки.
Крім цього, варто обов'язково детальніше розглянути статтю 155 СК України, а саме частину 2, яка стосується питання, що батьківські права не здійснюються всупереч інтересам дитини. Досить банальна і заїжджена тема в даній розмові. Однак, на практиці, вона часто має досить серйозні наслідки. Суд часто не враховує, що бажання батька на право на дитину часто буває, викликано саме бажанням дошкулити власній дружині, і ніяк не стосується інтересів самої дитини.
Часто ні судом, ні органами опіки, які повинні мати безпосереднє відношення до даного процесу, а саме до інтересів дитини, не враховуються умови, що несерйозне ставлення членів подружжя один до одного веде на вирішення даного питання, що є повністю аморальним. Не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти просту істину, що дитина буде дуже гостро сприймати рішення даного питання, тому якщо немає реальних причин ділити дитину між батьком та матір'ю, а це стосується саме питання суперечок між колишнім подружжям, то краще захистити дитину від даного процесу. Оскільки дитина не зобов'язана бачити і спостерігати за настільки безвідповідальною судовою ситуацією.
Пишемо позов про місце проживання дитини
Щоб справа про визначення місця проживання неповнолітньої дитини була розглянута в суді, необхідно подати відповідну позовну заяву.
Якщо орган опіки, або суд, який вирішує даний спір, отримає незаперечні докази аморальної поведінки матері (заняття проституцією, вчинення різних злочинів або правопорушень аморального плану), то суд зобов'язаний визначити місце проживання неповнолітньої дитини разом з батьком.
Але варто розуміти, що вищеперелічений перелік обставин не є дійсно настільки важливим, оскільки в розгляд беруться всі факти. Це стосується і поточних умов місця проживання дитини, ставлення дитини до батьків, вік дитини, її стан здоров'я і багато інших обставин, які можуть значно вплинути на хід розгляду даної справи.
Крім цього, варто відзначити, що підставою для визначення місця проживання дитини разом з рідним батьком, а не її рідною матір'ю, може стати та обставина, що мати дійсно залишила сім'ю, і на даний момент повністю ухиляється від усіх своїх материнських обов'язків.
Тобто, при вирішенні всіх питань спору щодо місця проживання дитини, обов'язково повинні враховуватися саме інтереси дитини. Тому, саме за наявності неспростовних доказів і фактів, визначення місця проживання неповнолітньої дитини може припасти саме на батька.
Крім цього, ст. 19 частина 4 СК України свідчить, що участь органу опіки є обов'язковою. Згідно 5 частини даної статті, «орган опіки зобов'язаний подати суду письмово відповідний висновок стосовно рішення суперечок на підставі відомостей, які були отримані в ході обстеження умов поточного проживання дитини та у осіб, які прагнуть брати участь у постійному вихованні даної дитини».
Які існують правові наслідки протизаконної поведінки одного з батьків, або іншої особи, яка бере участь у визначенні місця проживання дитини.
- 1. Якщо один з батьків, самовільно, без урахування згоди другого з батьків чи інших осіб, які мали якісь права на дану дитину, просто вирішив змінити місце проживання дитини, аж до викрадення її, то в такому випадку, суд може винести рішення про заборону жити дитині у даного батька та передачі її на колишнє місце проживання, якщо було подано відповідну заяву. Проте дитина може бути, і не повернена на колишнє місце проживання, якщо за даним місцем, дитині загрожує реальна небезпека для її здоров'я і життя в цілому. Або ж обставини, які виникли перед «викраденням» погрожували інтересам даної дитини.
- 2. Особа, яка вирішила самовільно змінити місце проживання неповнолітньої дитини, зобов'язана виплатити матеріальну і згодом моральну шкоду, яка була заподіяна тому, у кого дитину викрали, або відібрали.
Однак, перш за все, суд зобов'язаний захищати саме інтереси дітей. Особливо варто звернути свою увагу на положення частини першої статті Конвенції, щодо прав дитини від 1989 року, де чітко вказано, що незважаючи на всі дії, які будуть здійснені державними чи приватними організаціями, які займаються соціальним забезпеченням дітей, головна і першочергова увага обов'язково повинна приділятися саме інтересам дитини. Це стосується і всіх судів, і множинних адміністративних і законодавчих організацій.
Також, таке ставлення прописано в частині восьмій статті сьомої СК України, яка стосується регулювання сімейних відносин і максимального врахування інтересів дитини.
