Дружина хоче розлучення, допоможіть порадою!

Доброго дня! Мені необхідні поради у справі про розлучення. Суть: дружина подала заяву на розлучення. Я не хочу його. Не знаю, навіть, що робити, як правильно вчинити. Я страшенно в усьому заплутався.

Мої близькі не зрозуміють, що відбувається. Мої батьки дуже злі на дружину через її вчинок. З цієї причини я не можу від своїх близьких людей отримати грамотної поради.

Моя історія довга.

Я хотів би отримати правильну оцінку ситуації, а якщо позначити тільки проблему розлучення, то не зможу її отримати. Існує маса причин для розлучення: не зійшлися характерами, різні люди. Я зацікавлений в хорошій та дієвій пораді. Мені необхідно знайти суть конфлікту. Виходів з конфлікту можна знайти масу, з яких абсолютно не підходяще для мене - розлучення.

Моя історія тривала шість років. Весняним днем я зустрів чудову дівчину, яка пізніше стала моєю дружиною. Через місяць стосунків я вже переїхав до неї. Через рік ми одружилися і переїхали в мою квартиру. Ми були щасливі будуючи спільні плани на майбутнє. Однак почуття потроху охолоджувались. Спочатку ми могли бажати один одного кілька разів на добу. Пізніше це перейшло в кілька разів на тиждень. Я помітив, що дружина не така вже й господиня, як я цього бажав. Брудний посуд, одяг, не випрасувана білизна, вічно немає їжі.

Я казав дружині про своє невдоволення по відношенню до її охайності.

Я сам прасував, бо після розмови дружина справно виконувала свої обов'язки по будинку не більше тижня. Можливо, я старомодний, але я вважаю, що дружина - хранителька вогнища, просто зобов'язана тримати дім у чистоті і порядку, створювати затишок. А в нашій сім'ї все навпаки.

Тільки після декількох зауважень дружина робила прибирання, або прання. Виникало враження, що вона не бачить бруду. І по крихтах наше щастя стало розсипатися. Коли вона закінчила ВУЗ, я її влаштував на роботу у фірму, де сам працюю. З плином часу я все частіше став говорити їй про неохайність. Допомагав і сам вирішувати ці питання якось. Але все було даремно. Мене це все дратувало. Через інтернет і чати я став заводити нові знайомства з жінками. Я з ними листувався, фліртував, загравав. Одного разу все розкрилося. Був жахливий скандал, вона ридала. Я просив вибачення. Все закінчилося миром.

Зізнаюся чесно, я продовжував спілкуватися, просто став видаляти листування. Прошу зауважити, що це були не більше ніж листування, якесь завоювання дамських сердець віртуального світу. Я робив це не для інтимної близькості. Я фізично жодного разу не змінив дружині, хоча можливості такого роду були, і не раз. Коли я розумів, що спілкування починає переходити в більш близьке, то я припиняв спілкування з такою дівчиною.

Мені хотілося роману, відносин. Я як мисливець домагався свого. Після цього зазвичай я остигав, а пізніше заводив новий роман. І знову дружина дізнавалась про це. І знову скандал, і сльози. Я знову просив вибачення. Все закінчувалося миром. Все наше спільне життя я вів листування на стороні. Час плинув і дружина почала розмови про дітей. Тоді я й задумався, а чи хочеться мені дитину? Я все ж, зваживши, вирішив, що дитина здорово змінить наше життя на краще. Я сподівався, що з народженням малюка дружина поміняється. Я думав, що вона буде більш охайною, завжди буде перебувати вдома, буде займатися малюком і домашніми справами.

Ми прийняли рішення завести дитину.

І ось, нарешті, дружина завагітніла. Я був дуже радий цій події. Це перша дитина, а для моїх батьків перший онук. За 9 місяців я жодного разу не дорікнув дружині. Хоча й до цього намагався допомагати, але тоді особливо. Я дарував квіти, відвозив і привозив з роботи, говорив компліменти. Всі навколо вважали, що ми щаслива сімейна пара. І от у нас народився довгоочікуваний синочок. Я так радів. Йшов час, і я розумів, що нічого не змінюється в дружині. Ніяка хазяйновитість так в ній і не виявилася. Ми знову почали сваритися з приводу прибирання. Сварки між нами виникали або з побутових питань, або з питань моїх таємних листувань в інтернеті. Переписку я не припиняв.

Один раз, перебуваючи на роботі, я раптом прийняв рішення припинити всі листування з дівчатами в інтернеті. Я занадто багато витрачав сил на переховування листувань, і доставляв переживання дружині. Та й взагалі виходило, що я їм говорив куди більше компліментів, ніж дружині. Я все зрозумів, усвідомив і припинив будь-яке спілкування в мережі.

Але як пізніше з'ясувалося, мій довгий шлях до такого рішення був марним. Дружина мені вже не довіряла. Вона дуже змінилася. Мене чекала вдома зла жінка, яка абсолютно мною не цікавилась.

Мені не хотілося повертатися додому. Я постійно затримувався, де міг: на роботі, в гаражі. В квартирі постійно тривали сварки, причому не з одним мною, а і з моєю мамою. Раніше мама не влазила в наші сімейні проблеми. Однак, після народження малюка, мама часто допомагала у вихованні онука. Вона купувала речі, іграшки дитині. Дружина цього абсолютно не цінувала, так жодного разу, навіть, "спасибі" мамі не сказала. Мама, бачачи абсолютну нехазяйновитість моєї дружини, стала вчити її розуму. Але всі підказки сприймалися як критика на її адресу. Відносини між мамою і моєю дружиною кращими не ставали.

Ми далі так і жили. Особливо не сварилися з дружиною, однак стосунки були вкрай зіпсованими. Синочок ріс як на дріжджах. Незабаром йому виповнилося 2 рочки. Одним нещасливим вечором, коли дружина заснула, включивши комп'ютер, я натрапив на листування моєї дружини з одним молодим чоловіком.

Це стало для мене найсильнішим ударом.

Я був дуже злий, розгніваний, викурив тоді цілу пачку сигарет. Я розумів, що якщо не заспокоюся і зараз почну розбиратися, то нароблю багато дурниць. Тому я і взяв себе в руки. Весь наступний тиждень читав переписку, думаючи, як краще все зробити, і як тепер бути. Дружина не підозрювала про те, що я все знаю. Я багато працював, часто курив, і весь час думав, навіть, вночі, тому що заснути не було сил. Я передумав багато: сказати дружині, розібратися з хлопцем, зловити їх на гарячому, а якщо хлопець не відстане, то вивести в ліс і там продовжити розбірки.

Думав влаштувати романтику дружині, однак передумав, бо мою голову відвідала думка, що романтика не вічна, і рано, чи пізно знайдеться ще один коханець. Всі думки тільки про це. Багато палячи, я вирішив кинути звичку і записатися в спортзал. Дружина навіть цікавилася, чому я кинув палити. Я вирішив дати шанс дружині самій у всьому зізнатися. І ось на ніч, коли син уже спав я почав розмову. Я сказав, що підозрюю дружину в невірності, підтвердивши це тими фактами, що вона стала носити мобільний телефон постійно з собою, хоча до цього він міг лежати скрізь навидноті. Після розмови дружина раптом сама по собі, ніби з чаклунства, стала дуже доброю і люблячою. Я подумав, що вона відчуває за собою грішок і хоче, таким чином, його загладити.

Я кілька разів попросив прохання обміркувати відповідь і сказати мені правду. Дружина відповіла мені, що немає у неї коханця. Після почутого я ніби озвірів. Усередині все обірвалося, розвалилися всі мої плани і надії. Я став дуже злий, проковтнув всі образи. Дружина, дивлячись мені в очі, відверто брехала. Адже до цього я завжди повністю довіряв їй. Я вдарив її в обличчя, заматюкався матом і пішов палити. Повернувшись, я став її розпитувати, дружина мовчала. Може вона мене злякалася? Адже до цього я ніколи не допускав рукоприкладства і образ на її бік. Але ж я був в той момент сповнений ненависті до дружини.

Як пізніше з'ясувалося, про коханця знала сестра моєї дружини, однак про це замовчувала. Вона навіть не провела бесіду з сестрою, що зрада - аморальне явище. Я трохи повернуся назад. Коли при спілкуванні з дівчатами попадався я, про це дізнавалися тут же сестра дружини і її мама. Вони в три голоси дорікали мене. Питання назріває саме по собі: «А чим вони кращі?». Але тоді я припинив спілкування, а дружина як себе веде?

Наступним ранком дружина, як і раніше, не спілкувалася зі мною. Я звернувся до її сестри, і, висловивши, що їй варто було б ще раніше поговорити з дружиною про неправильність її дій, а не спостерігати за подіями, трохи заспокоївся. Через 15 хвилин мені подзвонила теща. Трошки розповім про наші з нею відносини. Вона живе далеко від нашого міста.

Спочатку ми добре ладнали. Але коли синові виповнився один рочок, він потрапив до лікарні. Я в той момент сильно розсердився на дружину, адже вона завжди годувала його всялякими добавками і сумішами. Їй, бачте, важко самій зварити кашу, замість того, щоб сина хімією годувати. Я тоді погрозив їй розлученням. Знаю, що вчинив як егоїст, не подумавши, що дружині теж нелегко, але я дуже переживав тоді за синочка. Мені було дуже важко, прикро, боляче. Не всі лікарі погоджувалися лікувати сина. А ми якраз тоді потрапили на спеціаліста, який хоча і ходив в білому халаті, але надто далекого від поняття медицини. Не буду описувати всі подробиці, але по факту я жив у лікарні. Я відпрошувався з роботи, їздив не один раз за день до сина. Часто вночі спав у лікарні.

Я тоді не на жарт перелякався за життя єдиного сина. А теща думала, що мені все одно. Хоча дружина знала, що я шалено переживаю за сина, що я постійно домовляюся про перевід в реанімацію, нічого не говорила тещі. Загалом, мої стосунки з тещею розладналися. Адже поки син і дружина були в лікарні, теща їх, навіть, жодного разу не провідала.

Отже, повернемося до будинку. Коли я поговорив з сестрою дружини, мені подзвонила її мама. Замість того, щоб з'ясувати ситуацію, що склалася на даний момент, почала згадувати мені час хвороби сина і докоряти мене в байдужості до дружини і синочка. Я заговорив про розлучення з її дочкою, і що та завела коханця на стороні. Теща не вірила мені і продовжувала і далі звинувачувати, і нападати на мене. Я сунув телефон дружині, а перед цим сказав тещі, що хай, перш ніж на мене нападати, поговорить зі своєю донею. Дружина казала тещі щось невиразне, про правду, природно, і мова не йшла. Тут я не витримав, вирвав телефон з рук дружини і сказав все, що накопичилося у вуха тещі. «Ви виростили не порядну дочку», - і решта в подібному стилі. Після цього телефон полетів в стіну і розбився вщент. Нерви явно здавали.

Дружині я заявив, що жити з нею не буду

Дружині я заявив, що жити з нею не буду, і щоб та виміталась з дому. Сам же зібрав сумку і поїхав до власних батьків. Всі довгі сім днів я жив у батьків. За тиждень я навідувався кілька разів додому, то за додатковими речами, то за документами по роботі. Під час таких візитів я намагався поговорити з дружиною, однак та, ніби води в рот набрала, не говорила ні слова. Пізніше вона зібрала сумку і поїхала до мами. Я повернувся додому. Сам не дзвонив, і мені дружина теж не дзвонила.

Підходив Новий Рік, начебто як сімейне свято, і я сподівався на повернення дружини. Однак такого не послідувало. Я подзвонив і привітав з Новим Роком, і все. Після я намагався ще дзвонити, але мені ніхто не відповідав. Мені було сказано тільки те, що вона згодна на розлучення. Ну і я, звичайно ж, теж говорив зопалу про розлучення. Я не міг, навіть, нормально поговорити з дружиною. Одного разу я прямо серед тижня стрибнув у машину, заїхав в магазин і на заправку і швидко поїхав прямо до них.

Мого приїзду ніхто не очікував, і це було явно помітно по поведінці. Моя розмова більшою мірою відбувався з тещею, дружина просто відмовчувалася. У житті, як і по телефону, я звинувачувався у всіх проблемах, бідах, правдами і неправдами. Мені так прикро слухати це, а деякі доводи моєї тещі просто доходили до абсурду. Так з дружиною і не вийшло помиритися. Я поїхав додому. Пройшов місяць. Які б спроби по шляху до примирення я не робив, все було даремно. Одного разу дружина подзвонила і оповістила про свій приїзд, з причини збору документів для подачі заяви на розлучення. І ось вона приїхала. Я тривалий час обмірковував слова, які хотів їй сказати. «Якщо у тебе є цінності вище сім'ї і щастя, важливіші за сина і мене, то бери документи і подавай заяву на розлучення!», - прозвучали обдумані слова з моїх вуст.

Ну, в підсумку, вона все-таки звернулася за допомогою адвоката по сімейних справах і подала заяву на розлучення. У сина нещодавно був День Народження. Заздалегідь сповістивши про свій приїзд, я привіз синочкові багато подарунків. Цього разу теща не втручалась. Дружина ж на контакт, як і раніше, не йшла. Вона лише повторювала, що рішення ніколи не змінить і заяву забирати не збирається. Я навіть плакав, просив приїхати додому. Я повзав на колінах, говорив, що люблю і дорожу ними, адже я дійсно не уявляю своє життя без них. Але нічого не допомагає.

Тепер я живу вдома один. Я постійно пишу їй повідомлення на телефон, дзвоню. Але нічого не допомагає. До телефону просто не підходять. Я дуже шкодую, що так все вийшло, що нічого вже не змінити. Я вже давно пробачив дружину, змирився з її недоліками і помилками. Коли ми жили разом, я завжди просив все говорити, а не накопичувати в собі негатив. Дотримувався думки, що правильно все говорити відразу, а не виношувати всередині. Краще відразу висловитися - і тут же знаходити вихід із ситуації.

А зараз я, власне кажучи, і не знаю, як правильно потрібно вчинити, що зробити, щоб вона повірила, що і образливі слова, і рукоприкладство (до речі, саме це, як я дізнався пізніше, і стало основною причиною прийнятого дружиною рішення) були вчинені мною в пориві злості, ненависті і образи? Я дуже люблю і дружину, і сина. Хотілося б звернутися за допомогою не тільки до читачів, а й за професійною порадою юриста, який взявся б вирішити мою проблему. Всі знайомі знаходяться в шоці від поведінки дружини. Мої батьки її засуджують. Дайте мені кілька слушних порад.