Чоловік допомагає після розлучення!

Донечка Аня весь день вередувала в той нещасливий день. Я ні на секунду не відходила від дитини. Чоловік Максим повернувся додому з роботи пізно, втім, як і завжди.

Чоловік поїв і ліг перед телевізором, не поцікавившись навіть про здоров'я дочки, яка хворіла. Максим дотримувався думки, що чоловік повинен забезпечувати сім'ю. Останнє зобов'язана робити дружина, а йому достатньо не втручатися. Я вийшла заміж, після того як дізналася, що вагітна.

Максим на той момент вже здобув вищу освіту і працював на непоганий роботі. Заради нас він заробляв і шукав додаткові джерела доходу. Я не працювала, хоча, звичайно ж, втомлювалася в процесі догляду за дитиною. Я не встигала вчитися, а терміни виконання дипломної роботи тиснули. Народження дочки змусило перевестися на заочне навчання. Але не хотілося відкладати навчання і тим більше його кидати. Я просила допомоги у чоловіка зі своїм навчанням і з виховання нашої донечки. Але він не бажав допомагати мені.

 Протягом декількох місяців я постійно зверталася до чоловіка з проханням побавити доньку

Я дуже нервувала з цього приводу. Ще тоді я подумала: «Почалося!». Протягом декількох місяців я постійно зверталася до чоловіка з проханням побавити доньку, однак всі спроби домогтися хоч якоїсь допомоги від чоловіка закінчувалися конфліктами. У наших стосунках пройшла тріщина. Три жарких місяці літа ми провели в селі у моїх батьків. Зрідка, приїжджаючи додому, я натрапляла на нерозуміння з боку чоловіка, ми постійно сварилися. І кожного разу мої нерви здавали. Я брала Ганнусю, і ми виїжджали до батьків. Тоді я постійно відчувала, що чергове моє прохання про допомогу буде приводом для позачергової сварки.

«Та навіщо тобі диплом?», - поцікавився чоловік. Такого повороту подій я ніяк не очікувала. «Ну що значить навіщо? Ти знаєш, що я хочу працювати, по закінченню навчання», - пояснювала я.

«Чого тобі не вистачає?», - визвірився чоловік.

Максим це сказав так голосно, що донечка злякалася і у неї почалася істерика. «Я не збираюся все життя бути домогосподаркою», - відповіла я. «Ах, ти кар'єри захотіла?», - з сарказмом запитав Максим. «Та на що ти гідна, крім сковорідки? Та й в будинку у тебе повний хаос. Подивися, як тут все розкидано», - додав чоловік. Боже мій! Це говорить людина, в яку я колись закохалася, забувши про все. Що відбувається? Коли він встиг так змінитися? Думки вихором літали в моїй голові. «Знову до батьків побіжиш?», - поцікавився чоловік, дивлячись, що я принесла величезну сумку. «Я не бажаю, щоб моя дитина бачила скандали», - почала було я пояснювати.

«Не забувай, що це і моя дочка теж! Ти її не забереш у мене!», - викрикнув Максим і штовхнув мене. Але я далі продовжила збирати сумки. Тоді чоловік підійшов, дав мені ляпас, після якого було ще кілька ударів по обличчю. Пам'ятається, синці сходили не один тиждень. Але ми все одно поїхали. Через 5 днів пролунав дзвінок свекрухи. «Ну чому ти не подзвониш моєму синочкові? Він там так замутився!», - несподівано заявила мені свекровушка. «Він знає номер! Хоче помиритися - нехай сам дзвонить!», - сказала я і спокійно цими словами закінчила нашу бесіду. Уявляю, як матуся Максима висловлює йому, що у нього жахлива дружина, і що якби він одружився на Настусі, яка так мамі подобається, то все було б по-іншому. Максим неодноразово говорив фрази своєї матусі про мою невдячність і лінь. Свекруха вважала, що я не дбаю про її єдиного синочка.

Її бідний синочок працював на двох роботах, щоб забезпечити дитину і невдячну дружину (мене). Так виглядала ситуація з боку свекрухи. Розмова зі свекрухою вивела мене з рівноваги. Я тільки засмутилася. Раптом я відчула чийсь дотик. Анечка! Я побачила дуже перелякане крихітне личко. Донечка стала часто хворіти, майже не спала, посміхалася зрідка. Звичайно ж, я знала, що здоров'я дитини стає тільки гіршим через постійну зміну обстановки. А з'ясування стосунків між батьками тільки додають дрівець. Я розуміла, що дитині потрібен батько, тому ми повернулися додому. Однак цього разу, я була налаштована кардинально. За моїми умовами ми повинні були дійсно змінити свої взаємини, хоча б заради Ганнусі. Увійшовши до квартири, я дуже сильно здивувалася. По всій квартирі були розкидані речі.

На столі засохли бутерброди. Все знаходилося в такому ж стані, коли я залишала квартиру. Я не надала цьому особливого значення. Максим просто дивився на мене, нічого не говорив. Я розділа дочку і почала розпаковувати сумки. І раптом Максим промовив: «Чи надовго приїхала?». «Хотілося б, щоб назавжди», - не довго думаючи відповіла я. Я відчула дотик. «Вибач, будь ласка. Я не хотів образити», - повільно промовив чоловік. Коли ми вляглися спати, я запитала: «Спиш ти?». «Ні», - відразу відповів Максим. «Мені здається, нам слід сходити до сімейного юриста», - промовила я, боячись нової сварки. Відповіді не було. Наступним ранком він оповістив мене, що згоден звернутися до фахівця, якщо це дійсно необхідно. Записавшись на прийом, ми вирушили по заданій адресі. Нас зустріла мила жінка середнього віку. І тут почалося найжахливіше. Відвідування стали просто нестерпними.

Я постійно ридала.

Мені було нестерпно боляче, що я змушена при сторонній людині розбиратися з власним чоловіком. Але через декілька сеансів у сімейного юриста ми почали конструктивно спілкуватися, не перебивати один одного.

Поради фахівця таки стали вельми вагомими. Я пояснила чоловікові, чому так бажаю його допомоги у вихованні доньки. Коли я почула багато поганого, зрозуміла, що, напевно, і сама вела себе не правильно. Але з кожним новим відвідуванням сімейного юриста мене все більше стали долати сумніви. Якось я зізналася подрузі, що мені дійсно стає легше від подібних відвідувань. Тоді подруга задала найкаверзніше запитання: «А ти впевнена, що не треба приймати радикальних заходів?». «Вважаєш, що нам потрібно розлучитися?», - лагідно запитала я, сама дивуючись виголошеній фразі. «Тобі легко судити! А в нас же є дитина! Анечка гідна повноцінної сім'ї!», - запротестувала я.

«Не сприймай так все, я тебе переконувати не збираюся! Просто підказую», - сказала подруга. Тієї ночі я довго крутилася, так і не заснула. Думки про розлучення так і лізли в мою голову. А що, дійсно, розлучимося? Але я не можу. Анечці необхідна повна родина, з мамою і татом. Та й я зовсім не бажаю бути розлученою. Вранці я вирушила до нашого сімейного юриста. Зайшовши до кабінету, я сказала: «Знаєте, все якось не правильно в наших стосунках з чоловіком відбувається. Так, ми почали спокійніше вести бесіду, розважливо шукаючи шлях вирішення проблем. Але я все одно ображена на нього. Ви ж повинні навчити нас жити разом. А я все частіше починаю замислюватися про розлучення». Світлана Михайлівна сказала мені, щоб я заспокоїлася і присіла. «Я не маю можливості дати вам пігулку для щастя в шлюбі. Я можу тільки навчити вас краще розуміти самих себе і слухати один одного. Вам це має допомогти розібратися в істинних ваших бажаннях і потребах», - пояснила психолог. «Та не можу я розлучитися з Максимом! У нас дитина, а у неї має бути повноцінна родина.

Наші проблеми не повинні впливати на щасливе дитинство», - напівкриком відповіла я. «Подумайте, а це єдина причина, через яку ви намагаєтеся зберегти шлюб? Можливо, таємниця, яку я вам зараз відкрию, здасться нісенітницею, проте можу вам точно заявити, що якщо ви насильницькими методами (як зараз) будете намагатися підтримати сімейні відносини, то це не буде добре для дитини. Ваш малюк не глухий і не сліпий, він відмінно усвідомлює, що в сім'ї відбувається щось неправильне, і думає що причина в ньому. У результаті такого роду насильства над самою собою всі в сім'ї нещасні: і батьки, і малюк », - пояснила Світлана Михайлівна.

Так думала юрист. Але подібна думка мене аж ніяк тоді не влаштовувала. Хоча, природно, всередині я розуміла, що юрист повністю права, а здоров'я Ганнусі це тільки підтверджувало. З кабінету я вийшла надто стурбованою.

З того моменту пройшло кілька років. Тоді я подала на розлучення. На подібний крок я вагалася довго і болісно: ні їсти, ні спати я не могла, постійно ридала. Зараз мені теж не легко згадувати той час. Але я не шкодую ні про що. Шлюб наш був спонтанним рішенням, і уклали ми його, по суті, тільки через мою вагітність. Це я змогла зрозуміти тільки за допомогою фахівця, якому вдячна за розуміння і підтримку. Виявляється, не так вже і погано мати завжди під рукою сімейного юриста, якому можна повністю довіритися, навіть більше, ніж подрузі. Адже порада фахівця позбавлена меркантильних інтересів і реально дієва. Після розлучення мої батьки виділили кошти для купівлі квартири. Я найняла няню для Ганнусі, а сама знайшла не погану роботу. Звичайно ж, я не буду брехати, що моя робота - межа всіх мрій, однак на життя фінансів вистачає.

Максим теж не забуває про нас. Він допомагає нам, причому не тільки фінансово. Спочатку, після розлучення, я боялася, що Максим забуде про існування мене і дитину, однак, на щастя, я помилялася. Максим приймає саме що ні на є активну участь у вихованні Ганнусі. Він по вихідних відвідує донечку. Зараз Максим приділяє Анечці набагато більше часу, ніж коли ми проживали під одним дахом.

Анечка любить тата!

Тут для мене головне, що доня не чує наших скандалів, стала спокійнішою. Іноді ми втрьох виходимо на прогулянки, в такі моменти Анечка особливо щаслива. Максим всерйоз зацікавився моєю роботою. Іноді я навіть подумую, що ми зможемо бути друзями.

За це я розумію, що повинна бути вдячна тільки одній людині - Світлані Михайлівні, яка, поза всяким сумнівом, взяла на себе всі наші проблеми і зуміла високопрофесійно їх розрулити. Ось так от! Розповіла я свою історію, звичайно ж, не для самовихваляння, а просто захотілося вилити душу! Сподіваюся, що допомогла комусь своїм прикладом стати більш рішучою і в будь-якій ситуації поступати розважливо і сміливо!