Процедура визначення місця проживання дитини - то найгостріше питання при розірванні шлюбу. У подібній ситуації батькам вкрай рідко вдається остаточно прийти до єдиної угоди і піти на деякі поступки. У таких випадках, визначення місця проживання неповнолітньої дитини відбувається лише в суді.
Головною підставою для того, щоб розглянути таку справу, виступає позов щодо визначення місця, призначеного для проживання неповнолітнього. Причому, заява зобов'язана містити вимоги позивача, різні докази та обставини, які підтверджують наведені обставини.
Суд, розглядаючи таку справу, керується, в першу чергу, інтересами дітей і зобов'язаний враховувати такі фактори як:
- особистісні особливості батьків, їх моральні якості;
- відносини, що складаються між родичами, а також прихильність дітей до батьків, рідних братів, а також сестер і всіх інших;
- вік самої дитини;
- наскільки будуть комфортними умови для проживання, а також виховання і розвитку їхніх дітей.
Враховуються матеріальне становище, а також сімейний стан обох батьків, в тому числі, режим їх роботи, область трудової діяльності і так далі.
Але цей перелік факторів вичерпним не є.Вирішуючи спори цієї категорії, суди приймають до особливої уваги і інші обставини. Наприклад, ухилення батьків від виховання спільної дитини, в тому числі, формування кимось із батьків поганого ставлення власної дитини до іншого з батьків, зловживання матір'ю або батьком батьківськими правами та інше.
Таким чином, вирішуючи питання щодо того, де проживати дитині, судовий орган, в першу чергу, грунтується на рівності кожного батька. Закон надає право батькам укласти додаткову угоду і визначити місце проживання дитини з обопільної згоди, в цьому випадку, звертатися до судового органу немає ніякої необхідності.
Особливості судового процесу
Зараз ст.24 Цивільного Процесуального Кодексу говорить про підвідомчість в ролі судів 1-ої інстанції спорів про порядок, що стосується спілкування батьків, що перебувають в розлученні, з дитиною, а також виборі районним судом місця проживання для неповнолітніх дітей.
Зазначимо, що український Цивільний Процесуальний, в тому числі, Сімейний Кодекси неважливо від того, ким саме був поданий такий позов, зобов'язують орган піклування до залучення для розгляду даної справи. Цей орган зобов'язаний обстежити існуючі умови проживання неповнолітньої дитини і тих осіб, які в даний момент претендують на його наступне виховання.
Тим самим суд, визначаючи майбутнє місце проживання дитини, керується, головним чином, актом обстеження та висновком, заснованим на ньому, які готує орган опіки. Ці документи, по-перше, підлягають оцінці суду у зв'язку з іншими доказами, які були зібрані по справі. До того ж, висновок про обстеження всіх життєвих умов дитини, а також батьків має бути підписаний керівником органу з місцевого самоврядування.
Різні нюанси, які виникають у ході визначення майбутнього місця проживання такої дитини
Сімейним Кодексом зараз визначено, що всі діти до чотирнадцяти років не можуть брати якоїсь особистої участі в ході розбору справи про їх подальше проживання, але сам дозвіл цілого ряду питань, які пов'язані з місцем проживання, зажадає згоди такої дитини, якщо вона досягла 10-річного віку.
Часто, визначення майбутнього місця проживання цієї неповнолітньої дитини супроводжується труднощами, які виникають в таких ситуаціях, коли окремо проживає батько побажавший активніше брати участь у житті його дитини, а також, дбати про її інтереси.
На практиці, суперечки про те, де буде потім проживати дитина, супроводжується і правовими, і психологічними проблемами. Це, насамперед, зумовлюється тим, що батьки перебувають у конфлікті, вони не змогли вирішити це питання мирним шляхом. Подібний стан створює досить нездорову психологічну атмосферу в період проведення судових засідань і цілком може викликати неврози і інші хворобливі стани у дітей.
