Експертна спільнота активно обговорює потребу можливого збільшення плати за землю та зміни концепції фіксованого сільгоспподатку
Днями під час п’ятої міжнародної конференції «Агробізнес України», організованої Інститутом Адама Сміта, голова Держземагентства Сергій Тимченко заявив про потребу збільшити вдесятеро податок за землю. На його думку, нинішній його розмір — 12 гривень за 1 гектар сільгоспземель — мізерний, і його було б доцільно збільшити до 120 гривень і так наповнити місцеві бюджети. «На сьогодні це менш ніж 1,5 євро за гектар на рік, — наголосив він, перевівши розмір податку за ріллю у зрозумілу для іноземців валюту, адже в залі було чимало представників міжнародних компаній.
Нагадаємо, у січні Мінфін уже виходив з подібною ініціативою, але тоді апетити були меншими. У законопроекті «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стягнення плати за землю)», розробленому Мінфіном, передба- чалося потрійне збільшення ставки податку на земельні ділянки сільгоспугідь (незалежно від місця розташування) з 1 січня 2014 року.
Як зауважив «УК» директор департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку Мінфіну Микола Чмерук, цей законопроект уже не актуальний, хоч і розміщений на відомчому сайті в розділі «Обговорення проектів документів».
Не актуально: уже чи ще?
Його «зарізали» ще на початковому рівні вивчення міністерствами і відомствами, й документ не дійшов до розгляду на засіданні уряду, не те що парламентських комітетів.
З огляду на те, що нині поширена практика подання народними депутатами конфліктних законопроектів, розроблених в урядових установах як авторських, «УК» поцікавився про їх можливу реєстрацію у голови Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин Григорія Калетніка. «У парламенті поки що немає законопроектів про збільшення податку на землю: ні мінфінівського, ні будь-якого іншого, альтернативного», — запевнив він.
Експерти переконані, що така законодавча ініціатива згодом таки може з’явитися. За їхніми прогнозами, це може статись уже навесні, якщо парламент запрацює на повну. Адже місцеві бюджети нині на голодному пайку, і особливо гостро його відчувають на селі.
Без обрахунку не обійтися
«УК» поцікавився думками аграрних експертів, чи справді потрібно збільшувати земельний податок, на скільки, хто його має платити і які альтернативні джерела для наповнення коштами місцевих бюджетів вони ще бачать.
— Торік за рахунок земельного податку бюджети поповнилися майже на 12 мільярдів гривень, але це не означає, що, якщо його ставку буде збільшено утричі, то надходження від нього зростуть у стільки само разів, — зауважує Андрій Кошиль, голова Земельної спілки України. — Плата за землю — друга за обсягами надходжень у доходах місцевих бюджетів, її частка у структурі 16—20%.
Але слід розуміти, що плата за землю — це не лише податок на землю, а й орендна плата за віддані органами місцевого самоуправління гектари. За Податковим кодексом, державні й комунальні органи звільнено від податку на землю. Коло тих, хто його платить, широке. Це і виробничі підприємства, і середній сільгоспбізнес, і навіть звичайні громадяни, які платять за приватні ділянки під своїми будинками, дачами, гаражами, власники паїв. Тоді як найбільші землевласники і землекористувачі, які після підвищення податку могли б забезпечити реальне зростання доходів місцевої скарбниці, його не сплачують. Майже всі агрохолдинги у нас працюють на фіксованому сільгоспподатку. Цю преференцію держава надає тим, хто отримує три чверті доходу від продажу власної сільгосппродукції. Ставка податку нині становить близько 6 гривень за гектар на рік. То чи варто за таких умов їх стимулювати далі? До речі, за даними Мінфіну, під пільгове оподаткування підпадає близько 61% земель.
Віце-президент Асоціації професійних управителів нерухомістю Анатолій Топал додає: «Нефіксований податок на землю нині платить сім мільйонів земельних пайовиків. Найчастіше це рядові сільські жителі, які або здають паї в оренду, або обробляють їх самі. При цьому доходи від орендної плати або роздрібного продажу сільгосппродукції для цих людей абсолютно непорівнянні із збільшенням податку на землю. У разі триразового збільшення ставки за пай площею 4,3 гектара доведеться віддати 250—300 гривень.
Анатолій Топал вважає, що податок на землю таки потрібно збільшувати, і навіть удесятеро, але лише за ті гектари, які не обробляють, або які жорстко експлуатують без належного підживлення і обробітку. Або ж порушувати питання про відчуження таких земель у держвласність.
Крім того, слід виключити ситуації, коли за землю під торгово-розважальними комплексами у регіонах платять як за сільгоспугіддя. За неї треба платити по повній. Щоб були доходи, слід просто навести лад у земельній сфері, вважає він. На землю ж, про яку дбають і яку використовують під агровиробництво, податок має бути мінімальний, переконаний фахівець. Тоді гроші підуть у село. І це буде логічно з огляду на те, що держава робить ставку на агровиробництво і збільшення виробництва збіжжя. На його думку, також нелогічний вигляд мають деякі ініціативи з включення до платників податку на землю підприємств літако- і суднобудування, звільнених раніше від його сплати, з огляду на те, що уряд визнав літако- і суднобудування пріоритетними для розвитку.
ДОВІДКА «УК»
Завдяки спеціальним режимам оподаткування аграріїв обсяги сільгоспвиробництва із 1999 по 2011 рік зросли на 70%. З 2001 по 2012 рік обсяги експорту агропродукції зросли майже вдесятеро — із 1,8 мільярда до 17,9 мільярда доларів США. При цьому позитивне сальдо збільшилось із 700 мільйонів доларів США до 10,4 мільярда доларів США, або в 15 разів.
Скасування пільг стосуватиметься 56 тисяч суб’єктів господарювання, що забезпечують зайнятість 650 тисяч працівників у сільській місцевості. Кількість збиткових підприємств в такому разі зросте із 17—30% загальної кількості (що становить 7—13 тисяч господарств) до понад 50% (або понад 20 тисяч). Натомість сума втрат становитиме понад 19 мільярдів гривень.
За даними Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»
ТОЧКА ЗОРУ
«Я б не розглядав сільське господарство як дійну корову»
Григорій КАЛЕТНІК, голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин:
— Податок на землю категорично не можна збільшувати для сільгоспземель індивідуального сектору або присадибних ділянок у межах населених пунктів. Селянам і так несолодко живеться у сільській місцевості. І те, що вони вирощують біля хати якусь городину (переважно для себе, не для продажу), не маючи роботи, можуть себе прогодувати — це вже великий плюс.
Вважаю, що податок на сільгоспземлю, яку використовують для вироблення товарної сільгосппродукції за межами населених пунктів фермери і агрохолдинги, можна підняти. На початковому етапі до 35—40 гривень і поступово збільшити до 120.
Крім того, я переглянув би концепцію єдиного сільгоспподатку, бо його платять як дрібні, так і великі аграрні підприємства. На мою думку, агрохолдинги уже можна перевести на загальну систему оподаткування. З огляду на те, що вони часто мають мінімальне, а подекуди й нульове соціальне навантаження, не чують голосу села зі столиці й користуються значними податковими пільгами. Мають істотні доходи з експорту, вирощуючи на наших полях рентабельні культури, але руйнівні для українських родючих ∂рунтів, після яких наша земля потребує відновлення.
Водночас я б не розглядав сільське господарство як дійну корову, з якої можна все брати для наповнення бюджету і нічого їй не давати. Адже порівняно з іншими країнами, де власники землі мають фінансову підтримку, сільгоспвиробники — дотації (бо формують продовольчу безпеку), наш агросектор і без того перебуває у дискримінаційному становищі. Тим більше, що країна ставить перед собою завдання значно збільшити виробництво агропродукції до 2015 року.
«Без пільг віддача буде меншою»
Юрій ЛУПЕНКО, доктор економічних наук, професор, академік НААН, директор ННЦ «Інститут аграрної економіки»:
— Щодо податку на землю, то у разі його збільшення втричі, як пропонує Мінфін, вийде в середньому близько 60 гривень за гектар. Це не такі великі кошти для аграріїв, тим більше, що цей податок більшості сільгоспвиробників не зачіпає. Переважна кількість аграріїв перебуває на фіксованому сільгоспподатку, який було запроваджено 1998 року як пільгу для підтримки сільськогосподарських товаровиробників, і складається насамперед із податку на прибуток і податку на землю. Його розмір невеликий, тож сьогодні його можна було б реформувати. Адже нині агрохолдинги теж подекуди користуються пільговим оподаткуванням і платять у середньому 6—7 гривень за гектар. Вони могли б уже працювати на загальній системі оподаткування, тим більше, у нас триває зменшення ставок податку на прибуток і податку на додану вартість. А агрохолдинги мають більші конкурентні переваги перед малими підприємствами, зокрема можуть залучати дешевші гроші на міжнародних фінансових ринках (на біржах і в банках). А фіксований сільгоспподаток запроваджували як елемент підтримки малих і середніх товаровиробників.
Але й тут слід бути дуже обережними і розглянути кожен конкретний випадок, бо в Україні агрохолдинги працюють переважно через дочірні сільськогосподарські підприємства.
Якщо проаналізувати обсяги пільгового оподаткування сільгоспвиробників, то вийде близько 18 мільярдів гривень (4-4,5 мільярда — від єдиного фіксованого сільгоспподатку і 13-14 мільярдів — за рахунок спецрежиму ПДВ для сільгоспвиробників, коли податок на додану вартість нараховується, але не сплачується у бюджет). Ці пільги — своєрідна державна підтримка аграріїв і компенсація їм за втрати, високі ризики в агровиробництві. Якщо цих двох пільг сільське господарство позбавити, то можна втратити до 10% його валового виробництва. Адже тоді аграрії матимуть менше обігових коштів для придбання якісних міндобрив, засобів захисту, насіння, техніки тощо, отже, й віддача від землі буде меншою.
Фіксований сільгоспподаток, як і податок на землю, наповнює саме місцеві бюджети. Усе сільське господарство дає у бюджет приблизно 5,2 мільярда гривень, з них 4,3 мільярда — надходження до місцевих бюджетів.
«Держава має мотивувати агросектор»
Володимир УДОВИЧЕНКО, міський голова Славутича:
