SOS!
Науковці б’ють тривогу: місцевим породам крилатих трудівниць загрожує вимирання
Луганщина долає стереотипи: здавалося б, промисловий, шахтарський край, але вчені стверджують, що саме на тутешніх пасіках — унікальний за складом ароматів та мікроелементів, які до нього входять, мед. А напрацювання місцевих учених у розвитку бджільництва привели до того, що Луганський національний аграрний університет увійшов до числа чотирьох вишів України, які стали майданчиками для проведення 43 Міжнародного конгресу бджолярів «Апімондії».
Секрет смаку луганського меду на прохання «УК» розкрив голова Асоціації бджолярів області Олександр Папченко. За його словами, Донецький кряж здіймає землі так, що естафету цвітіння трави степу передають із низин і балок до позначки 365 метрів над рівнем моря. І за всім цим різнотрав’ям дбайливо доглядають бджоли української степової породи. Але Олександра Вікторовича як керівника єдиного в Україні Навчально-науково-виробничого центру бджільництва турбує нинішня навала в місцевих степах крилатих чужинців. Питання захисту української степової породи бджіл Олександр Папченко вже порушує перед пасічниками й керівництвом краю, а також збирається обговорити з колегами в ході престижної наукової конференції.
Що то за країна — «Апімондія»?
Назва у вільному перекладі звучала б як «бджоли і світ». До речі, в такій стародавній аграрній галузі, як бджільництво, жителі шахтарського краю не пасли задніх.
— Ще в 60-х роках минулого століття була створена Ворошиловградська контора бджільництва. Вона посідала 4-те місце з виведення плодових маток по всій країні, — згадує Олександр Папченко.
Його власні предки із селища Кришталеве, що під Красним Лучом. І, як каже Олександр Вікторович, «навіть прапрабабусі виходили заміж тільки за тих, хто був здатний об’єднати бджільницькі знання й секрети».
— Нині, за даними статистики, в області понад 50 тисяч бджолиних сімей. Але ці цифри не дуже достовірні, я вважаю, що вуликів більше, але неможливо їх порахувати. Люди приховують, що займаються виробництвом меду, — характеризує галузь учений. — Наш бджоляр — одинак. У нього часто немає ветеринарного паспорта — боїться податків. Продавати не вміє — мед виносить тільки в бутельку, немає яскравої сучасної упаковки. Не хоче брати участь у громадських організаціях, а біжить за допомогою й порадою тільки, коли щось трапилося. Для порівняння, наприклад, у Німеччині 99% бджолярів (хоч там збирають мало меду) об’єднані в громадські організації, яким допомагають органи державної влади. Так само в Словаччині, Чехії, Польщі.
В Україні, та зокрема в області, — надлишок меду. Луганчанам вистачило б для власних потреб 1—1,5 тисячі тонн. Та лише цього року надвиробництво становило в середньому по 3—4 кг меду із соняшнику на вулик. Його цілком можна реалізувати навіть на експорт. Але проконтролювати процес і, відповідно, допомогти виробникам, поки вони не увійшли хоча б до складу Асоціації бджолярів, неможливо.
Тим часом світові ринки вже заполоняють китайці. Вони бачать наперед і демпінгують низькими цінами. Але з погляду біологічної цінності наш мед у десятки разів кращий!
До чаю в мішечку, який тримає в руках студентка Луганського аграрного університету Альона Пономарьова, мед у центрі бджільництва завжди знайдеться. Фото автора
«Італійка», vai a casa!
Ринки збуту захоплює Китай, а поля й луки сходу України... бджола-«італійка».
— Восени позаторік у кількох районах області зафіксовано напади бджіл яскраво-жовтого забарвлення на пасіки місцевих бджолярів. Сотні бджолосімей загинули, — розповідає Олександр Папченко. — Люди не могли зрозуміти, в чому річ, звернулися по допомогу. Коли ми виїхали на місце, то побачили, що вулики просто-таки обліплені помаранчевим. Взяли матеріал на аналіз, і наші біологи дійшли висновку, що нападники переважно породи «італійка» (хоча й були розбіжності з еталоном).
Італійська порода бджіл — одна з найпоширеніших у світі. Називається так, бо її родоначальниці з Альп та Апеннінського півострова. У цих бджіл південних порід інший темперамент, і виходить, що вони засинають пізніше за місцевих. Коли бджоли української степової породи вже готуються до зимівлі, у гнізді «італійок» ще залишається розплід, що змушує постійно шукати корм. Але надворі осінь, квітів уже немає, немає медозбору. Тож для поповнення кормових запасів «італійки» нападають на своїх місцевих родичів.
Щоправда, це проблема не тільки Луганщини. Олександр Папченко кілька років пропрацював у США і добре пам’ятає, як на обох американських континентах доходило до страйків із вимогою захистити бджіл. Незрозуміле явище, відоме як «синдром краху бджолиних колоній», почалося в 2006 році. Кліщі та віруси, пестициди, зміна клімату, неправильна й тому згубна селекція — такими були чинники, що спровокували проблему. Як підрахували вчені, на Близькому Сході вимерло до 85% бджіл, по 30% в Європі й Америці.
— Законом для породного районування в Україні передбачено три види: українська степова, карпатська та поліська. Історично так склалося, що вони тут мешкають і не несуть жодної загрози. Їм не страшні місцеві захворювання, до яких за мільйони років виробився імунітет, і місцеві кліматичні умови — навіть великі тривалі морози добре переносять.
Про «італійок» цього не скажеш. До того ж, їхні матки прокинуться раніше за наших і раніше полетять. І трутні їхні раніше вийдуть, тож коли з’являться наші матки, то заплідняться із трутнями італійської породи. Та якщо південна чужорідна порода метизує з українською степовою, у третьому-п’ятому поколінні агресивність цих помісей зростає неймовірно. З них виходять бджоли-агресори. Або, як люблять писати журналісти, — бджоли-вбивці.
Тут ніби на допомогу можуть прийти морози — завезені особи практично не пристосовані до зимівлі. Але й сім’ї української степової, які пограбувала «італійка», навряд чи перезимують навіть за активної допомоги пасічника. І тоді ми ризикуємо залишитися просто без бджіл.
Коли українська бджола (ліворуч) готується до зимівлі, бджола — «італійка» нападає на неї, щоб відібрати корм.
Як уберегти бджолу?
З подібною ситуацією місцевим ученим уже доводилося боротися.
Олександр Папченко розповідає, що свавільне ввезення нових, не властивих для наших широт порід бджіл уже мало місце та принесло свої гіркі плоди в 60-ті роки минулого століття. Тоді була мода на бджіл із Кавказу. У результаті крилаті трудівниці місцевих порід зазнали масових хвороб, не властивих для нашої території, і саме існування виду медоносних бджіл було поставлено під загрозу. Лише спільними зусиллями влади та бджолярів катастрофи вдалося уникнути. Аборигенні породи бджіл удалося зберегти. Але успіх супроводжував роботу саме тому, бо брали участь не тільки науковці, а й пасічники-практики.
— Заборонити ввезення бджіл у сірникових коробках чи в кишенях ми все одно не зможемо, бо це нереально проконтролювати, — констатує Олександр Папченко. — Вихід один — збирати пасічників, інформувати, проводити бджолиний лікнеп, пояснювати, доводити на конкретних прикладах, які наслідки можуть бути, якщо в нас переважатиме італійська порода.
І хоч є ще один дієвий метод, як убезпечити своїх бджіл, за допомогою штучного осіменіння маток (такий напрямок узято Центром бджільництва Луганського національного аграрного університету — його пасіка є племінною з репродукції української степової породи), одначе керівник Центру й голова Асоціації бджолярів вважає, що передовсім самі пасічники мають повною мірою усвідомити небезпеку, яка загрожує їхній справі.
Але не тільки про бджолярів можна сказати, що вони одинаки. На жаль, і про вчених, які присвятили життя вивченню крилатих трудівниць, можна сказати те ж саме. За словами Олександра Папченка, крім Національного центру бджільництва імені Прокоповича в Україні ніхто не веде серйозних досліджень. А потрібен аналіз, прогноз, органи, які б сертифікували солодкий продукт за європейськими вимогами, відповідальне управління в профільному міністерстві, де б компетентно займалися потенційною солодкою валютою.
— Потрібно мати державну програму розвитку бджільництва. У рамках такої програми треба розв’язати чимало проблем, у тому числі якось відрегулювати питання користування луками й полями, — підкреслює Олександр Папченко. — Це майбутнє людства! 20 амінокислот, які потрібні людині для життєдіяльності та продовження роду, — можна взяти тільки із продуктів бджільництва.
