Аби заробити, американці могли не доливати, обраховувати, але додуматися розбавити «товар» — для них це стало відкриттям на рівні вищого пілотажу! Пам’ятаєте, як Задорнов кепкував з їхньої тупості? Наші люди настільки вигадливі, що, здається, ніщо не встоїть перед винахідливістю у прагненні збагатитися.
Ось і минулої неділі мене спробувала «розвести» на кілька гривень (ну, що могла, вибачайте!) касир одного з магазинів відомої господарсько-косметичної мережі. Я купила дві речі і, розв’язавши задачку на одну арифметичну дію — додавання, попрямувала до каси, чітко знаючи, яку суму доведеться сплатити. Розрахувалася карткою. Ми вже настільки звикли до цього, що майже автоматично підписуємо чеки, не дивлячись у них, і в кращому разі ховаємо їх у гаманець. У гіршому — викидаємо через два кроки. Особливо коли купуємо щось дрібне. Яке прекрасне надбання цивілізації: не треба думати, чи вистачить грошей у кишені, ну хіба що пам’ятати про баланс на рахунку. Але мої дрібниці — не проблема для балансу.
Кілька рухів касирки, і я отримую чеки для підпису. Чому вирішила переглянути обидва папірці, досі не розумію, бо звикла довіряти й думала, що комп’ютер не здатен внести якийсь «креатив» у роздруківку чеків. Яким же було моє здивування, коли у верхньому чеку сума, знята з картки, виявилася не тою, яку я собі підрахувала, і… відсотків на 20 більшою, ніж сума в нижньому касовому чеку.
Тільки-но я підняла очі, в яких стояло німе запитання, дівчина на касі почала нервово запевняти, що вона сама не розуміє, як таке могло статися, і полилися одна версія за другою. Єдине, про що я встигла запитати: як же ви мені повернете гроші, зняті з картки? «Я вам зараз віддам здачу», — і швиденько відрахувала різницю в чеках. Не знаю, як би вона скористалася цими віртуальними для неї грошима, але я подумала про інше. Якби я купила корзинку товарів, то навряд чи змогла б точно знати суму покупки, легко підмахнула б верхній чек, не звернувши уваги на те, що сума в ньому відрізняється від суми в касовому чеку.
