Справа №1490/4652/12 26.11.2012 27.11.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц/1490/3074/12 Головуючий у 1-ї інстанції Тихонова Н.С.
Категорія 41 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.
УХВАЛА
Іменем України
26 листопада 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Крамаренко Т.В., Ямкової О.О.,
при секретарі: Устименко М.В.,
за участю: позивача - ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2, діючої в інтересах підопічного ОСОБА_4
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2012 року
за позовом
ОСОБА_2, яка діє в інтересах
неповнолітнього підопічного ОСОБА_4
до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне підприємство «Гуртожиток» (далі - КП «СКП «Гуртожиток»), ОСОБА_5
про визнання права користування житловим приміщенням та вселення,
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2012 року ОСОБА_2 як піклувальник неповнолітнього племінника ОСОБА_4 звернулася в його інтересах до суду з позовом до виконкому Миколаївської міської ради, КП «СКП «Гуртожиток», ОСОБА_5 про визнання за неповнолітнім права користування кімнатою АДРЕСА_1 та його вселення до цієї кімнати.
Позивач посилалася на те, що неповнолітній племінник зареєстрований за її місцем реєстрації та проживання - в кімнаті АДРЕСА_1, але тимчасове проживає з нею за іншою адресою. На цей час за неповнолітнім зберігається право на житло за місцем його реєстрації, але представник власника та балансоутримувач без їх згоди зареєстрували в спірній кімнаті відповідачку ОСОБА_5, яка проживає в неї, що в наступний час перешкоджає у вселенні підопічного.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_4, відмовлено.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 жовтня 2012 року розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_4, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким її вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та нормам матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першій інстанції керувався необґрунтованістю позовних вимог піклувальника ОСОБА_2, у зв'язку з відсутністю у неповнолітнього підопічного права на збереження житлового приміщення піклувальника, в якому він не проживав до встановлення над ним опіки, та відсутності підстав для його вселення в приміщення гуртожитку, де його піклувальник не проживає.
З такими висновками суду першій інстанції слід погодитися.
За змістом статей 3, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», статей 127-130 ЖК України, статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року №208 з наступними змінами та доповненнями, убачається, що для проживання одиноких громадян або сімей, що не мають власного житла, в період роботи або навчання використовуються гуртожитки, до яких вони вселяються у встановленому порядку на підставі ордеру. Місце проживання таких осіб реєструється шляхом внесення цих відомостей до їх паспортного документу.
В пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1 листопада 1996 року роз'яснено, що наявність або відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
При вирішенні справи судом встановлено, що до 1996 року у кімнаті АДРЕСА_1 постійно проживала позивачка ОСОБА_2, де вона є зареєстрованою. З 1996 року ОСОБА_2 перейшла на інше місце мешкання до кімнати АДРЕСА_2, де проживає до наступного часу в цивільному шлюбі та має неповнолітнього сина.
16 березня 2001 року ОСОБА_2 було призначено опікуном над племінником ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З часу встановлення опіки неповнолітній проживає разом зі своїм опікуном у відповідності до статті 247 СК України за її фактичним місцем мешкання у гуртожитку по АДРЕСА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 року, після досягнення 16-ти років та при отриманні паспорту громадянина України, неповнолітній підопічний ОСОБА_4 був зареєстрований не за місцем фактичного проживання піклувальника, а за її місцем реєстрації згідно до положень статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а саме у кімнаті АДРЕСА_1.
Пунктами 1, 3 частини 1 статті 247 СК України встановлюється, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання в сім'ї піклувальника та на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування.
За таких обставин, посилання апелянта на пункт 3 статті 71 ЖК України як на підставу для визнання за підопічним права користування житловим приміщення піклувальника, яке повинно за ним зберігатися на час його відсутності, є помилковим, а висновок суду щодо відмови у задоволенні цих вимог, навпаки, ґрунтується на п. 3 ч. 1 ст. 247 СК України, оскільки таке право законом передбачено відносно житла, яке мав підопічний до встановлення над ним опіки.
Отже, спірна кімната АДРЕСА_1 до такого виду житла не відноситься.
Крім цього, за змістом статті 160, 247 СК України неповнолітній підопічний має право та повинен проживати за місцем мешкання піклувальника, і не має право на самостійне вселення та проживання в житловому приміщенні, яке хоча і є місцем реєстрації піклувальника, але не є місцем його проживання та його сім'ї.
Отже, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, належним чином дослідивши надані докази, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції, застосувавши саме ті норми матеріального закону, які підлягають застосуванню в цьому випадку, дійшов справедливого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів, перевіривши рішення суду в межах апеляційної скарги, вважає, що місцевим судом постановлене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального права, яке відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України не може бути скасовано.
Інші доводи апелянта не мають правового значення, так як відсутнє одночасне звернення самого піклувальника із позовом за захистом своїх прав.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього підопічного ОСОБА_4 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча
Судді
