РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 2608/11983/12
пр. № 2/759/1630/14
08 липня 2014 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Лопатюк Н.Г.,
при секретарі Фещук Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3; треті особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання договору дарування недійсним,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3; треті особи: ООП Святошинської РДА в м. Києві, ГУЮ у м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним.
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 10.07.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири Серія ВАМ №488539, відповідно до якого даруватель ОСОБА_2 зобов'язалась подарувати обдарованій ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, в свою чергу ОСОБА_3 прийняла в дар вказану квартиру.
Зазначений договір має бути визнано судом недійсним, оскільки він укладений під впливом обману з особою, яка на момент укладення правочину була хвора на стійке психоневрологічне захворювання.
Так, на момент укладення спірного договору, ОСОБА_2 лікувалась в спеціалізованій психіатричній установі, їй було встановлено наступний діагноз: хронічне нервово-психіатричне захворювання (шизофренія), а також інвалідність другої групи.
Схиляючи ОСОБА_2 до укладення договору дарування квартири, відповідач наполягала на тому, що буде утримувати власницю квартири, допомагати по господарству, крім того остання залишиться проживати у спірній квартирі до своєї смерті, і лише після цього ОСОБА_3 стане повноправною власницею квартири.
По своїй правовій природі, даний договір мав бути договором довічного утримання, однак шляхом обману, а також користуючись тим, що ОСОБА_2 не могла усвідомлювати значення своїх дій, ОСОБА_3 домоглася укладення договору дарування квартири.
Уклавши даний правочин, відповідач оформила на себе право власності на спірну квартиру і почала погрожувати ОСОБА_2 виселенням її з квартири.
26.10.2011 року Святошинським районним судом м. Києва було ухвалено рішення, яким ОСОБА_2 визнано недієздатною.
23.04.2011 року Святошинським районним судом м. Києва було ухвалено рішення, яким ОСОБА_1 призначено опікуном ОСОБА_2
У зв'язку з вищенаведеним, опікун ОСОБА_2, ОСОБА_1 була змушена звернутись до суду в інтересах недієздатної з даним позовом, та просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10 липня 2003 року, Серія ВАМ №488539.
В ході судового розгляду, представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала та пояснила, що недієздатна ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру ОСОБА_3, однак вона хворіла на психічне захворювання, а тому даний договір підлягає визнанню недійсним. Крім того, укладаючи спірний договір, її довірительку ввели в оману, оскільки сторони домовлялись укласти договір довічного утримання, а уклали договір дарування.
В подальшому, представник позивача ОСОБА_5 уточнив позовні вимоги та просив суд задовольнити позов на підставі ч.1,2 ст.225 ЦК України, а саме у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 в момент укладення договору дарування квартири не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представники третіх осіб в судовн засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності останніх.
Вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, з'ясувавши усі фактичні обставини даної справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності та співставленні, зокрема медичну документацію та Акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи №970 від 28 листопада 2013 року, вислухавши роз'яснення лікаря-доповідача, судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи Козерацької О.А., допитавши свідків, суд дійшов до висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Згідно з вимогами статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.
В ході судового розгляду встановлено, що 10.07.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири Серія ВАМ №488539, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13 - копія договору дарування квартири).
Як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2011 року, ОСОБА_2 визнано недієздатною (а.с.10 - копія рішення суду).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2011 року, ОСОБА_1 призначено опікуном недієздатною ОСОБА_2 (а.с.11 - копія рішення суду).
Як пояснили представники позивача в судовому засіданні, недієздатна ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру ОСОБА_3, однак вона хворіла на психічне захворювання, а тому даний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1,2 ст.225 ЦК України.
Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 в період до 2010 року не мала психічних розладів, які тягнуть за собою дефекти волевиявлення. Додані позивачем документи свідчать, що ОСОБА_2 по 2010 рік самостійно та без сторонньої допомоги реалізувала свої права та обов'язки, зокрема, за дорученням відповідача як власника спірної квартири сплачувала рахунки за комунальні послуги, повністю усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними.
Також, зі змісту спірного договору дарування квартири, який підписано обома сторонами та нотаріально посвідчений випливає, що сторони не бажали укладати стосовно спірної квартири будь-якого іншого договору, зокрема договору довічного утримання.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показала, що вона знає ОСОБА_2 з дитинства, остання є сиротою, виховувалась в притулках. В 2003 році в поведінці останньої щось змінилось. Після того, як вони розійшлись з чоловіком, остання була в дуже важкому стані, лежала в лікарнях, а потім - подарувала свою квартиру. ОСОБА_2 їй пояснювала, що вона не знає, як це могло статись, вона взагалі цього не пам'ятає, крім того, просила їй допомогти вирішити це питання.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона є двоюрідною тіткою недієздатної ОСОБА_2, яка є сиротою з дитинства, зростала в інтернаті, потім пішла працювати та отримала квартиру. Крім того, вона була дуже здивована, що спірна квартира не належить більше ОСОБА_2
Остання неодноразово лежала в лікарні з діагнозом «шизофренія». Про обставини дарування спірної квартири їй стало зі слів ОСОБА_2
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду показала, що з ОСОБА_2 вона не підтримує стосунків, коли зустрічалась з останньою, вона повідомила, що бажає їхати до Італії, будувати нове життя, а квартиру подарувала ОСОБА_3 Поїздка в Італію не відбулась.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду показала, що знайома з позивачем та відповідачем більше десяти років. ОСОБА_2 вона знає як здорову жінку, останній раз її бачила три роки назад. Люди повідомляють, що ОСОБА_2 - хвора.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду показала, що вона знає ОСОБА_3 майже 30 років, крім того, знає її сестру ОСОБА_2. Приблизно в 2003 році ОСОБА_2 мала намір їхати в Італію, а спірну квартиру подарувала ОСОБА_3, яка була самою дорогою людиною для неї. Пізніше ОСОБА_2 стала іншою, неадекватною.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду показала, що вона знає ОСОБА_3 більше 30 років. Крім того, знайома з ОСОБА_2 Коли ОСОБА_2 мала намір поїхати в Італію, то вирішила подарувати ОСОБА_3 спірну квартиру. Про хвороби ОСОБА_2 їй не було відомо.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду показала, що ОСОБА_2 вона знає з 2002 року, про проблеми останньої зі зддоров'ям їй нічого не відомо, про бажання поїхати за кордон та дарування квартири знає зі слів ОСОБА_2 Крім того, ніхто, окрім ОСОБА_3 не допомагав ОСОБА_2, а тому остання сама хотіла подарувати ОСОБА_3 спірну квартиру.
Отже, задовольняючи позов суд виходив з наступного.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Частиною другою вищезазначеної статті визначено, що у разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року роз'яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_2 було визнано недієздатною рішенням Святошинського районного суду м. Києва 26 жовтня 2011 року.
Для всебічного розгляду справи, повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору по суті, та з урахуванням вимог діючого законодавства при розгляді справ за позовами про визнання правочинів недісними на підставі статті 225 ЦК України, 21 серпня 2013 року Святошинським районним судом м. Києва було призначено у справі судово-психіатричну експертизу, для з'ясування питання, чи усвідомлювала ОСОБА_2 значення своїй дій та могла керувати ними в момент підписання договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 10 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
В розпорядження експертів було надано матеріали цивільної справи, а також наступну медичну документацію: медичну карту стаціонарного хворого №4807 Київської міської клінічної лікарні №1, медичну карту стаціонарного хворого №776 Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1, медичну карту пацієнта стаціонару №2133 Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1, медичну карту пацієнта стаціонару №5361 Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1, медичну карту пацієнта стаціонару №8617 Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1, медичну карту пацієнта стаціонару №5789 Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1, медичну карту пацієнта стаціонару №7559 Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1 та архівну медико-експертну справу №13072 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка надійшла з Спеціалізованої психіатричної МСЕК №2 м. Києва.
Згідно з висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи №970 від 28 листопада 2013 року, ОСОБА_2 в момент підписання договору дарування квартири 10 липня 2003 року, страждала стійким хронічним психічним розладом: «Шизофренія, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, параноїдний синдром, виражений апатико-дисоціативний дефект» (МКХ-10F 20.00), за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (а.с.171-175 - Акт амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи).
Крім того, лікар-доповідач, судово-психіатричний експерт Київського міського центру судово-психіатричної експертизи Козерацька О.А., яка з'явилась за викликом суду в судове засідання, підтримала висновок, викладений а Акті амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи від 28 листопада 2013 року та надала роз'яснення стосовно того, що ОСОБА_2 в момент підписання договору дарування квартири 10 липня 2003 року страждала стійким хронічним психічним розладом: «Шизофренія, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, параноїдний синдром, виражений апатико-дисоціативний дефект» (МКХ-10 F 20.00), за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Відповідно до ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Таким чином, в ході судового розгляду достовірно встановлено, що на момент вчинення правочину, а саме укладення 10 липня 2003 року договору дарування спірної квартири, ОСОБА_2, за своїм психічним станом здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що знайшло своє підтвердження належними, допустимими та достовірними доказами в ході повного і всебічного розгляду справи, а саме: висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи №970 від 28 листопада 2013 року, поясненнями сторін, показами свідків, роз'ясненнями лікаря-доповідача, судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи та медичною документацією ОСОБА_2, що окремо та в сукупності дає суду можливість ухвалити законне і справедливе рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє як опікун недієздатної ОСОБА_2
На підставі наведеного, керуючись ст.225 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 208-209, 212-215, 292-294 ЦПК України, роз'ясненнями пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3; треті особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.
Договір дарування квартири АДРЕСА_1, жилою площею 18,00 кв.м., загальною площею - 38,80 кв.м., укладений 10 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, Серія ВАМ №488539, посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С., визнати недійсним.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:
