Провадження № 22ц/790/5567/14 Головуючий 1-ої інст.: Крівцов Д.А.
Справа № 2027/12110/12
Категорія: договірні Доповідач: Шевченко Н.Ф.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Шевченко Н-.Ф.
суддів - Малінської С.М.., Пономаренко Ю.А.
при секретарі - Каменській Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2014 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості; зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа - ОСОБА_5 про визнання договору поруки таким, що припинив дію; зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи, третя особа: ОСОБА_5 про визнання договору поруки таким, що припинив дію, -
в с т а н о в и л а:
У липні 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилалося на те, що 31.05.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № SME0001006, за яким останній отримав 20 000 доларів США, які він зобов'язався повернути протягом 36 календарних місяців.
В цей же день між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договори поруки № SME0001006/1 та № SME0001006/2 відповідно, за якими останні зобов'язались відповідати перед Банком за зобов'язаннями ОСОБА_5 за кредитним договором.
30 вересня 2009 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» було укладено Договір Факторингу, за яким ПАТ «Альфа-Банк» передав ТОВ «Кредитні Ініціативи» право грошової вимоги за Кредитним договором № SME0001006 до Боржника.
Боржник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість.
У жовтні 2013 року до ТОВ «Кредитні ініціативи» із зустрічними позовами звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які просили визнати договори поруки № SME0001006/1 та № SME0001006/2 від 31 травня 2007 року припиненим з 22 січня 2008 року. В обґрунтування вимог посилались на те, що новим Додатком № 1 до кредитного договору від 22 січня 2008 року без їх згоди було внесено зміни до розміру внесків, що підлягають сплаті, чим було збільшено обсяг їх відповідальності як поручителів, крім того закінчився строк, встановлений в договорі поруки, оскільки позивачем пропущено строк пред'явлення вимог до поручителів, передбачений.4 ст. 559 ЦК України, так як сплив шестимісячний строк для пред'явлення вимог до поручителів.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 17 червня 2014 року первісний позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 червня 2014 року в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачами за зустрічним позовом пред'явлено вимоги до неналежного відповідача.
Однак з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 травня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (який у подальшому змінив назву на ПАТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір № SМЕ 0001006, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США зі строком на 36 календарних місяців із сплатою 20,00 процентів річних (а.с.6-7).
В цей же день, 31 травня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договори поруки № SME0001006/1 та № SME0001006/2 відповідно, за якими останні зобов'язались відповідати перед Банком за зобов'язаннями ОСОБА_5 за кредитним договором. Строк дії договорів поруки був визначений у 36 календарних місяців (а.с.12-13).
30 вересня 2009 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» передало ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги до боржників за Кредитними договорами у тому числі в межах даного договору були передані від ПАТ «Альфа-Банк» до ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги й до ОСОБА_5, як основного боржника та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як поручителів.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами пред'явлено вимоги до неналежного відповідача.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону саме до фактора перейшли усі права вимоги по стягненню заборгованості до Боржників за кредитним договором.
Враховуючи ту обставину, що поручителі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є солідарні боржники по борговим зобов'язанням ОСОБА_5, то укладені з ними договори поруки є невід'ємною частиною основного Кредитного договору, а тому після укладання між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору факторингу, відповідно якого до останнього перейшло право вимоги по кредитному договору в тому числі і до поручителів боржника, висновок суду про те, що по вказаному договору факторингу не перейшли права вимоги до поручителів спростовується договором факторингу та вищезазначеними нормами закону.
На час звернення до суду поручителям було відомо про те, що право вимоги за кредитним договором від 31 травня 2007 перейшло до ТОВ «Кредитні ініціативи», у зв'язку з чим останнє було зазначено як відповідач.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом про визнання поруки припиненою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 скористались наданим їм цивільним процесуальним законом правом і самостійно визначились як з предметом позову, так і з колом осіб, до яких нею пред'являються вимоги.
Зазначена правова позиція підтверджується Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року по справі №6-460св14.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Тобто підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до умов Договорів поруки № SME0001006/1 та № SME0001006/2 від 31.05.2007 року відповідач ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зобов'язалися перед Банком відповідати за повне та своєчасне виконання зобов'язань ОСОБА_5 за договором кредиту .
Відповідно п.3.1 строк дії Договорів поруки № SME0001006/1 та № SME0001006/2 36 календарних місяців.
Відповідно п.4.3 Договорів поруки № SME0001006/1 та № SME0001006/2 до вимог щодо виконання грошових зобов'язань Поручителів, які випливають із цих Договорів встановлена позовна давність у 5 років.
За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).
Відповідно до п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.
Враховуючи, що строк як кредитного так і договорів поруки встановлений у 36 календарних місяців, то їх дія визначена до 31.05.2010 року. Проте строк позовної давності відповідно п.4.3 договорів поруки встановлено у 5 років, тобто право вимоги до поручителів у кредитора, а відповідно і у Фактора до якого перейшли всі права вимоги по кредитному договору визначений до 31.05.2015 року.
Проте матеріали справи свідчать, що Фактор пред'явив до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 позов 30.07.2012 року, тому вважати, що договори поруки припинили свою дію через пропуск строку не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Як на підставу збільшення обсягу відповідальності позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 посилаються на укладений між ОСОБА_5 та Банком новий графік повернення кредиту та сплати відсотків від 22.01.2008 року, замість графіку від 31.05.2007 року.
Проте як вбачається із графіків повернення кредиту та сплати відсотків від 31.05.2007 року та від 22.01.2008 року загальна сума відсотків за користування кредитом та термін виконання зобов'язання є незмінними і відповідає умовам Кредитного договору від 31.05.2007 року. Фактично залишилась незмінною і остаточна сума внеску та сума погашення відсотків - 26 798,56 та 26 868,03 відповідно, при цьому різниця становить 69,47, що є несуттєвим (а.с.8-11).
За таких обставин не можна вважати, що новим графіком повернення кредиту та сплати відсотків від 22.01.2008 року були змінені умови основного договору з боржником, внаслідок чого б збільшився обсяг відповідальності поручителя. Сама по собі зміна, відповідно нового графіку, розміру щомісячних платежів, яка не впливає на загальну суму повернення боргових зобов'язань та строк повернення кредиту не є в розумінні положень частини першої статті 559 ЦК України збільшенням обсягу відповідальності поручителя.
З огляду на зазначене підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання договорів поруки такими, що припинили дію немає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 324 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2014 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа - ОСОБА_5 про визнання договору поруки таким, що припинив дію відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи, третя особа: ОСОБА_5 про визнання договору поруки таким, що припинив дію відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді:
