Голова Комісії Федерації профспілок з питань соціально-економічного захисту членів профспілок, Василь МОЙСЮК
Профспілкові діячі зауважують, що нині рівні оплати праці, пенсійних виплат, прожиткового мінімуму не відповідають потребам і спричиняються до невдоволення, навіть акцій протесту як відповіді на те, що значна частина громадян України залишається бідною. І пропонують дослухатися до їхніх пропозицій щодо зміни ситуації. Про це розмова з головою Комісії Федерації профспілок з питань соціально-економічного захисту членів профспілок, головою Профспілки працівників хімічних і нафтохімічних галузей промисловості Василем МОЙСЮКОМ.
— Василю Сильвестровичу, як оцінюєте стан соціального захисту людей праці нині?
— Правду кажучи, він в Україні незадовільний. За статистичними даними, мінімальна заробітна плата становить 1147 гривень, а на кінець року її планують збільшити лише до 1218 гривень. Це попри те, що, за підрахунками, людині для виживання потрібно хоча б 2000 гривень. Задекларований на сьогодні прожитковий мінімум на 20% занижений. Цей показник не переглядали з 2000 року. Маємо значний, майже у 40 разів, розрив між доходами громадян. Кількість мільйонерів і мільярдерів збільшується, а мінімальний заробіток залишається майже незмінним або збільшується лише на декілька гривень.
— На чому ж наполягають профспілки, щоб зрушити питання прожиткового мінімуму, заробітків і пенсій із місця?
— Профспілки вважають, що підвищення мінімальної заробітної плати до економічно об∂рунтованого розміру матиме позитивні наслідки, стимулюватиме роботодавців до зростання ефективності виробництва шляхом визначення мінімального обсягу результативності та продуктивності праці.
Це, по-перше, гарантуватиме, що людина, котра працює, споживатиме таку кількість матеріальних послуг, яка сприятиме відтворенню робочої сили. По-друге, із зростанням заробітної плати збільшаться і податкові надходження, що, у свою чергу, сприятиме зростанню видатків на підвищення заробітних плат працівникам бюджетних галузей.
По-третє, збільшаться відрахування до Пенсійного фонду.
І, по-четверте, скоротяться витрати бюджету на надання субсидій і державної допомоги, бо кількість тих, хто потребуватиме такої допомоги, зменшиться.
Профспілки неодноразово доводили ефективність і вигідність такого підходу до розв’язання проблем. Але до їхньої думки не прислуховувалися.
— Ви знаєте, як це зробити практично?
— Нині склалася ситуація, коли мінімальна заробітна плата не виконує покладених на неї функцій регулювання доходу, необхідного для фізичного відновлення, коли бідні сплачують більше податків, ніж багаті в розрахунку на гривню доходу. Не можна не помічати й того, що у країні високий рівень тінізації економіки, трудових відносин, несправедлива пенсійна система, порушуються права та свободи громадян, є борги із заробітної плати.
Усі країни Європи вже давно дійшли висновку, що мінімальна заробітна плата має передбачати витрати на утримання членів сім’ї. Саме такі підходи містяться і в ратифікованих Україною конвенціях МОП № 131 і Європейській соціальній хартії. Така норма з 1 січня 2009 року передбачена і статтею 9 Закону України «Про оплату праці». Ці норми в Україні не виконуються.
На жаль, дешеву робочу силу роботодавці сприймають як конкурентну перевагу. Профспілки вважають, що держава і бізнес стосовно визначення мінімальної зарплати безвідповідальні, а стримування і небажання зробити кроки вслід за європейською практикою не адекватні її значимості й несправедливі. У США, наприклад, під час розрахунку мінімальної зарплати закладають дані офіційної статистики про вартість життя для сім’ї з 4 осіб (двох дорослих і двох дітей). В Україні ж розрахунок проводять на одну працездатну особу, до того ж, багато потреб не враховують.
Якщо держава встановлює низькі стандарти оплати праці, вона розбещує роботодавців, не стимулює їх ефективно організовувати виробництво.
Важливий важіль розв’язання проблем зарплат у країні — боротьба із тіньовою економікою, рівень якої коливається в межах від 30 до 50% ВВП, що визначається як критична межа. Значна частина заробітної плати сплачується нелегально. Тим часом в Україні досі не прийнято вичерпних заходів боротьби із нелегальною оплатою праці та зайнятістю, хоч вирішення цього питання було б надзвичайно корисним і ефективним як для держави, так і для працівників.
Особливою практикою встановлення мінімального розміру зарплати, і, на наш погляд, найбільш прийнятною й соціально врівноваженою є регулювання цього важливого показника шляхом консультацій між владою, роботодавцями та представниками найманих працівників як на державному, так і на регіональному чи галузевому рівнях. Між тим, в Україні впродовж багатьох років не вдавалося досягати в результаті переговорних процесів більш-менш позитивних результатів. Навіть знайдені в ході важких і тривалих переговорів компроміси щодо рівнів найактуальніших соціальних гарантій не виконувалися в повному обсязі. Така практика не може тривати безкінечно.
Петро ВАСИЛЕНКО для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
