Василь ДЕРКАЧ: «Нам, солдатам, є що пригадати»

    Василь ДЕРКАЧ: «Нам, солдатам, є що пригадати»

    Сімдесят років тому Василь Деркач одним із перших визволяв від загарбників рідну Україну

    Кожен день із воєнних 1418 Василь Деркач пам’ятає від світанку до заходу сонця. А війну зустрів курсантом 1 Київського Червонопрапорного артилерійського училища. Він летів до столиці соколом відразу після випускного вечора в школі, перестрибнувши тин рідного двору в селі Панорниці на Чернігівщині. 45 кілометрів було до залізничної станції Алтинівка — і весь час ішов дощ. Але не зміг той дощ змити усмішку з обличчя хлопчини, на грудях якого блищали значки «Ворошиловський стрілок» та ГПО. Він був готовий і до праці, і до оборони, та от тільки не чекали ані Василь, ані його товариші того, що в перші дні їхнього курсантського навчання й очікуваної війни господарями в небі над столицею стануть літаки зі свастикою.

    — Летіли вони на невеликій висоті, позираючи, куди б кинути бомбу, стріляли чергою з кулемета по вікнах наших казарм, — з гіркотою згадує 90-річний ветеран. — Але нас виховували, що будемо бити ворога тільки на чужій території і що в нас усе найміцніше, найшвидкісніше, наймогутніше! А виявилося, що над столицею України абсолютно безкарно шастають оті літаки із хрестами і ніде немає наших винищувачів, яких ласкаво звали «соколами».

    Треба правильно мотати онучі

    Уже 24 червня з нашого училища сформували курсантський артилерійський полк. Я в цьому полку був у 7-й батареї розвідником. Маневрували навколо Києва — завдання полягало в тому, аби обладнати вогневі порядки на всіх напрямках, де міг з’явитися ворог. Зокрема й Голосіївський ліс. У цьому лісі трапився зі мною такий казус...

    Після нічного маршу наша батарея розташувалася на привал. Який із мене тоді був вояка? У моєму розпорядженні конячка на кличку Історик, карабін, бінокль, два патронташі на ремені. Я вже був навчений і знав, що на привалі передусім треба погодувати коня — розсідлав, на морду почепив торбу з вівсом. Зняв сідло, поклав на землю, прихилив голову і одразу заснув. Крізь дрімоту чую якісь вибухи. Схопився і зі сну подумав, що патрони в патронташі рвуться. Уява ще була дитяча. Та почув тут уже і гуркіт моторів у повітрі. Зрозумів, що нас бомблять німці. Команда: «По конях!» Сідло вихопив з-під голови і — скоріш на коня. А треба сказати, що в нашій батареї всі вони були сірі. Училище елітне, тож кожна батарея — своя масть «кінної тяги» — вороні, гніді, сірі. Тож я на першу-ліпшу конячку сідло закинув, почав підтягувати попруги — щось не сходяться.

    Піднапружився, але затягнув. Забрався верхи: відчуваю, щось кінь товстуватий. Але треба поспішати в колону. Під’їжджає старшина: «Деркач, на якому коні їдеш?» Відповідаю: «На Історику!» «Ні, ти їдеш на обозному. Твій Історик прив’язаний до воза. Пересідлати!» Знайшов свого, тут попруги вже добре зійшлися, кінь упізнав господаря, пожвавішав. Але тільки-но прилаштувалися в колону, чую команду командира взводу: «Злазь! У приводу». Це покарання, означає, що всі їдуть, а ти крокуєш, тримаючи коня за повід. А кінний стрій не те що піший — 7 км на годину. Майже вдвічі швидше ... Ох і натер же я тоді ноги! Переконався, як важливо вміти правильно мотати онучі, коли взуваєш солдатські чоботи. Але то була наука. І як же швидко довелося опановувати воєнну вправність…

    Нагорода через 40 років

    Півроку училища в Красноярську, й уже здійснилася мрія мирного часу: присвоєно звання лейтенанта. Щоправда, форма одягу колишня. Тільки за власною ініціативою пришили Василь і товариші білими нитками офіцерські «кубики» в петлиці. 18 років — і вже треба приймати командування взводом управління артилерійської батареї. Попереду Північно-Західний фронт, бої в районі Старої Руси. Поранення в обидві ноги на околиці села Великі Дубовиці. Здавалося, ситуація безвихідна — німці ось-ось вийдуть на галявину. Що тоді? Полон? Смерть?

    — Я потягнувся до кобури за револьвером, щоб розібратися самому із собою, — зізнається Василь Андрійович. — Цей мій рух помітив наш розвідник. І тут же промовив: «Чіпляйся, поповземо». У мене поранені обидві ноги, зате здорові, міцні фізично руки (в дитинстві й у юнацькі роки займався акробатикою). У розвідника поранені руки, але справні ноги. Повзли, як мені здалося, вічність. І, тільки побачивши своїх, я втратив свідомість ...

    За цей бій через сорок років Деркача знайде нагорода — медаль «За відвагу!». А от розвідника, який показав приклад самовладання, Василь Андрійович буде безуспішно розшукувати все своє довге 90-річне життя. Він сам стане прикладом для бійців. У його нагородному листі на перший орден Червоного Прапора записано: «В моменти небезпеки л. Деркач з’являвся то біля однієї, то поблизу іншої гармати, особистим прикладом мужності й відваги надихав бійців на подвиг».

    Перший орден юному лейтенанту вручили за бої біля російського села Громославка (де, за словами маршала Василевського, «вирішувалася доля Сталінградської битви») і хутора Ряски. А вже на рідній українській землі — у донбаському Свердловську — він, та й уся Друга армія отримали звання Гвардійської.

    Свої спогади ветеран виклав у книзі «Від Києва до Берліна». Фото Юрія СТРІЛЬЦОВА

    Коли починається ера милосердя

    На землі Ворошиловградської області 153-й артилерійський полк 98-ї стрілецької дивізії 2-ї Гвардійської армії прийшов у середині лютого 1943 року.

    — Як такого визволення не було — наші війська увійшли до Свердловська без єдиного пострілу. Німці місто просто покинули — вони могли потрапити в оточення. І це не поодинокий випадок, коли ворог залишав захоплену територію без єдиного пострілу. На жаль, у нас в армії такі маневри застосовували рідко. Навіть знаючи, що може бути оточення, Верховний Головнокомандувач наполягав, аби билися до кінця. Таке часто було при обороні Києва. І трималися до того моменту, коли в оточення потрапляли цілі армії та опинялися в полоні, — констатує Василь Андрійович, який згодом став кадровим військовим.

    ... До Свердловська війська дійшли знекровленими — людей мало, втрати бойової техніки. І простояли тут з лютого аж три місяці — поповнювалися. Життя брало своє. Наприклад, двадцятирічний лейтенант уперше потрапив на танці. І тут же зустрів свою майбутню дружину Таїсію. У 1947 році він повернеться у Свердловськ і одружиться з нею. А в лютому 1943-го 17-річна Тая хвалилася, як вони з мамою примудрилися дістати липову довідку, нібито вона хвора, щоб не погнали в Німеччину. Бігала подивитися на полонених німців. Василь бачив цих замотаних у жіночі хустки вояк уже не вперше. Хоч ставлення до них було складним. У селі Самодуровка на очах у Василя німці гранатами закидали хату, де були поранені червоноармійці. Начальникові штабу полку, капітану, на обидві ноги нав’язали канати, потім підчепили їх до двох танків і тіло живої людини розірвали на частини. Лише кілька десятків людей зуміли поодинці й невеликими групами вирватися з того пекла.

    — Усе залежить від того, хто командує. Усе залежить від людини, — упевнений Василь Андрійович.

    Він сам із тих командирів, у серці яких перемагає людяність.

    Так було і в 1945 році в лютому біля німецького міста Одерек. Василь повертався після отримання завдання від командира полку, коли побачив, що через дорогу перебігають німецькі солдати. Нарахував 11. А він один на мотоциклі. І все-таки у гарячці почав стріляти з пістолета, погнався за ворогом. Одного таки наздогнав, обеззброїв. Тут і дві машини підкріплення приспіли. Полоненого відвіз на харчоблок свого дивізіону.

    — Він на кухні в нас працював. Солдати назвали його Фріцом, він відгукувався. Рубав дрова, носив воду, мив посуд. А потім командир полку Ященко мене якось запитав: кажуть, у тебе на кухні німець працює? Зізнався, що це так. Мені — догану. А німця — в табори. Фріц плакав, кричав: «Гітлер капут!», просив зустрічі зі мною, казав, що згоден на будь-яку роботу для бійців Червоної Армії... Та його забрали, — згадує Василь Андрійович.

    Паролем стало слово «людяність»

    — Про все це я згадував минулого літа під пильним поглядом камер телеканалу НТВ- Росія — ми поїхали в Берлін, і мені довелося розповісти й показати на місці, як розгорталися взводи, як проходили бої, що почалися із середини квітня й закінчилися 2 травня 1945-го в Берліні, — каже командир 1-го дивізіону 1029-го артполку 64-ї стрілецької дивізії, полковник у відставці Василь Деркач. — Російські телевізійники під керівництвом режисера-постановника народного артиста Російської Федерації Сергія Маховикова знімають багатосерійний документальний фільм до 70-річчя Перемоги.

    Як же важко й довго ми воювали! Непросто було здолати ворога. Скільки пережито, вистраждано, і все-таки вважаю себе щасливою людиною, адже я вижив, уцілів на фронті і повернувся з війни в рідний дім.

    …Після війни Деркачу довелося служити в Німеччині й у Польщі. Через майже 70 років було цікаво побачити життя людей у цих країнах.

    — Навіть у той час переможені німці певною мірою підтримували властиві їм організованість, порядок і дисципліну. У цьому відношенні Німеччина нітрохи не змінилася. Чисті вулиці й дороги, краса чагарникових насаджень, чіткість дорожньої розмітки викликали в мене захоплення й... навіть заздрість, — зізнається ветеран. — І ось що дивно. За чотири доби перебування в Берліні й Франкфурті-на-Одері я не побачив жодного дорогущого автомобіля, яких у нас в Україні більш ніж достатньо. Масове застосування як засіб пересування отримали велосипеди. Ними користуються люди різного віку. У Берліні й Франкфурті-на-Одері немає маршрутних таксі. Зате чітко працюють трамваї, автобуси й тролейбуси.

    Сильне враження справила на мене Польща. В містах — будівельні крани, сучасна дорожня техніка. Лани оброблені, засіяні, доглянуті. Люди при справі.

    Коли у Франкфурті-на-Одері на меморіалі, де поховані воїни Червоної Армії, знімальна група почала розгортати апаратуру для роботи, до нас підійшов літній чоловік, який пересувався за допомогою палиці. Ми звернули на нього увагу, познайомилися. Він ветеран Другої світової війни, колишній солдат вермахту, старший за мене на рік — йому 91. Виявилося, що обидва ми поранені в 1942 році. Я на Північно-Західному фронті в обидві ноги осколками міни від німецького 81-мм міномета. Він теж в обидві ноги при розгромному поході на Сталінград. З жахом ветеран згадував залп нашої «Катюші». Бесіда вийшла цілком довірлива. Він сказав, що квартира його поряд, її вікна виходять на меморіал, на який він дивиться кожен день. І зізнався, що часто згадує душевність, доброту українських людей — він п’ять років перебував у полоні, відбудовував шахти в Донбасі і житлові будинки в Запорізькій області.

    Урядовий Кур'єр

    Рейтинг: 4.6/5, основан на 25 голосах.
    Нравится

    Это будет Вам интересно

    Про затвердження Порядку обробки персональних даних у сфері забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

    Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2012 р. за № 1323/21635 Про затвердження Порядку обробки персональних даних у сфері забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб

    Про затвердження форм, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

    Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2012 р. за № 2136/22448 Про затвердження форм, необхідних для розрахунку двоставкових тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води

    Акціонери стануть «заочниками»

    Верховна Рада 18 червня цього року ухвалила в першому читанні законопроект Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення діяльності акціонерних товариств (№ 2037 від ...

    Про внесення змін до постанови НКРЕ від 26.12.2012 № 1766, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики

    Про внесення змін до постанови НКРЕ від 26.12.2012 № 1766 Відповідно до Законів України "Про електроенергетику"( 575/97-ВР ) та "Про теплопостачання"( 2633-15 ), Указу Президента України від 23 листопада 2011 року № 1059 ( 1059/2011 ) "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики", постанов НКРЕ від 12 жовтня 2005 року № 898( v0898227-05 ) "Про затвердження Процедури перегляду та затвердження тарифів для ліцензіатів з виробництва електричної та теплової енергії" та від 12 жовтня 2005 року № 896( v0896227-05 ) "Про затвердження Порядку розрахунку тарифів на електричну та теплову енергію, що виробляється на ТЕЦ, ТЕС, АЕС та на установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, ПОСТАНОВЛЯЄ:

    Об адвокате - устами Клиентов
    Сайт просто офигенный. Несомненно нужный и в тоже время функциональный ресурс.
    Рекомендовано Адвокатом
    Телефон семейных адвокатов
    Статьи о семейном праве
    Стягнення заборгованості через суд

    Стягнення заборгованості через суд Часто стягнення заборгованості з боржника буде можливим здійснити лише після того, як було розглянуто та задоволено судом ...

    Розірвання шлюбу із засудженим, або ув'язненим

    Розірвання шлюбу із засудженим, або ув'язненим Сьогодні можна ініціювати «розділ» шлюбу з ув'язненим в суді, РАЦСі, якщо не мається спільних дітей.

    Консультации Адвоката
    Новости Семейного права
    Утверждена программа празднования Нового года ...

    Утверждена программа празднования Нового года в Киеве Мэр Киева Виталий Кличко утвердил программу празднования Нового года в столице. Об этом говорится в сообщении пресс-служба Киевской городской государственной администрации.

    Очільники вищих органів судової влади звернулися ...

    Очільники вищих органів судової влади звернулися до  Президента України та Голови Верховної Ради України У зв’язку із підготовкою внесення змін до бюджетного законодавства, в яких передбачається зарахування коштів від надходження судового збору до загального фонду державного бюджету, чим повністю ...

    Обладателем Кубка «Фемиды» стала команда Оболонского ..

    Обладателем Кубка «Фемиды» стала команда Оболонского райсуда г.Киева 13 декабря с. г. в преддверии Дня работников суда на территории учебно-тренировочной базы ФК «Динамо» состоялись финальные матчи и торжественное закрытие V турнира по мини-футболу среди команд судебных учреждений за Кубок «Фемиды». Турнир проводится под патронатом Совета судей Украины и Государственной судебной администрации (ГСА) Украины.

    77622d60ce9d54ae9fda0d258266067b