Соковита скибка солодкої отрути

Адже вітамінний сезон не гумовий: не встиг озирнутися, а вже продають квашені чи консервовані скибки, які навіть віддалено не нагадують літні «аналоги».

Однак при цьому застерегла: в жодному разі не наближатися до так званих стихійних торговельних точок і передусім тих, що розташовані обабіч гомінких доріг. Чому — і так зрозуміло. Шкірки цих баштанних культур особливо чутливі до вихлопних газів автомобілів, тож швидко поглинають усю таблицю Менделєєва. А добровільно труїти себе і рідних — то вже поза рамками здорового глузду.

Шукаючи баштанні ягоди, вкотре констатував: таки справді продавці в більшості вподобали місця поряд з гомінкими автострадами як у містах, так і поза ними. Дивись, хтось та й пригальмує біля ятки, а якщо говорити про населений пункт, то саме тут найбільше потенційних покупців.

І хоч як намагаються санітарно-епідеміологічні служби навести порядок, усе одно не вдається. Не поставиш же біля кожного продавця контролера-наглядача, а надії на свідомість чи тим паче совість не справджуються.

У цьому плані Суми — не виняток. Тільки з’являються перші провісники баштанного врожаю, всі виходять на боротьбу з порушеннями правил торгівлі, що мають густу і розгалужену мережу. Зазвичай виловлюють стільки, що лишень устигай фіксувати і мотати на вус. Ідеться про наявність у продавців санітарних книжок, дозволів на торгівлю, інформації про походження плодів, вміст нітратів тощо. Марно сподіватися, що всі потрібні дозвільні документи мають усі продавці. Ймовірніше навпаки: якісь папірці є, то й досить.

А що стосується таких «дрібниць», як близькість автомобільно-вихлопного чаду чи торгівля із землі на брезентині, то на це мало хто звертає увагу. Більше того, проїжджаючи якось гомінкою магістраллю повз ВАТ «Сумихімпром», де повітря і так має свою отруйну специфіку, побачив, як двоє чорнявих хлопців жваво відпускали щойно привезені кавуни. Тобто самі ж покупці й потурають подібним порушенням.

Кожен із нас по-різному ставиться до того, де саме і на чому лежать кавуни і дині. Один мій знайомий, з яким поділився тривогами, вдався до філософської сентенції на кшталт того, що й жити шкідливо, і що життя є процесом повільного вмирання. Якщо і з’їси скибку-другу нітратно-хімічних плодів, то нічого не станеться. Це ж не якась швидкодіюча отрута, від якої можна моментально склеїти ласти. Але разом з тим охоче погодився: якби всі покупці дружно й одностайно влаштували бойкот таким «точкам», то останні самі б швиденько перекочували до ринків, павільйонів, інших цивілізованих місць. Тобто все залежить насамперед від самих покупців, які поки що залишаються інертними та байдужими.