Як живеться в Україні тим, хто приїжджає на її землю з миром
Черговий похід до Бахчисарайського паспортного столу для Кетерін Фолт, волонтера Корпусу миру США в Україні, закінчився новими обіцянками розглянути принесені документи і передзвонити… у разі чого. Кетерін та її кримська опікунка, яка допомагає адаптуватися до нашого життя, вийшли з кабінету без жодного здивування і вже почали морально готуватися до того, що їм доведеться збирати ще якісь папірці.
Абсурдні вимоги
Ця епопея з утримання посвідки на тимчасове проживання розпочалася ще на початку червня. Саме тоді Кетерін уперше завітала до паспортного столу, аби зареєструватися, бо приїхала сюди на довгих два роки. «Коли ми вперше з’явилися на порозі паспортного столу, на нас дивилися з подивом і питали: «Що нам з вами робити?», — пригадує події місячної давнини Тетяна Головко, голова бахчисарайського «Центру розвитку громади»», яка опікується Кетерін. Нескінченні консультування з Сімферополем так і не допомогли визначитись, на який законний акт опиратися, аби вирішити питання з реєстрацією. Дійшло до абсурду. Приміром, вимогу надати довідку про несудимість волонтерка не могла виконати ніяк. Оскільки її надають лише людині, яка зареєстрована. І про яку судимість могла бути мова, якщо Кетерін лише два дні в Україні. Окрім того, наказом МВС визначено, що для волонтерів, які беруть участь в реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, такий документ не потрібен. У паспортному столі ж зауважили, що керуються не лише цим наказом, а й іншими законами. Якими — не уточнили. А замість 12 документів, передбачених згадуваним наказом, Кетерін зібрала та подала понад 50 різних довідок, а посвідки на тимчасове проживання так і не одержала.
При цьому довідки робили, переплачуючи гроші за терміновість і втрачаючи дорогоцінний час. Кетерін разом із Тетяною майже прописалися в паспортному столі — постійно доводилось приносити нові й нові документи. Як пояснили в київському офісі Корпусу миру, така проблема волонтерів існує в усіх регіонах України, і Крим у цьому списку не найгірший.
«На жаль, у нас швидко і комфортно послуги надавати так і не навчились. Аби за 3 секунди отримати звичайний бланк, простояли в черзі 40 хвилин — і ця послуга платна. А штамп у посвідченні волонтера на подовження тимчасової реєстрації, обійшовся майже чотиригодинним чеканням. Якщо підсумувати, то протягом місяця на черги потрачено повних чотири робочих дні»,— констатувала Тетяна Головко. І зауважила: претензій до спеціаліста паспортного столу, яка виконує те, що мусить, не мають, але шкода часу, нервів і за державу прикро.
Забігаючи наперед зазначу, що в останній день дозволеного терміну перебування в Україні, Кетерін таки одержала багатостраждальну посвідку на тимчасове проживання. Вона не приховувала своєї радості і пообіцяла навіть відзначити цю подію кухлем пива.
З бажанням допомогти
А поки держава вирішувала, чи потрібна нам допомога волонтерів, Кетерін щодня ходила на роботу до місцевого «Центру розвитку громади», спілкувалася з людьми, готувала тренінги, шукала фінансових донорів. За цими повсякденними клопотами ми й познайомилася. 23-річна американка, жителька штату Міннесота, виявилась надзвичайно простою у спілкуванні і дуже привітною.
Кетерін розповіла, що до України приїхала з великим бажанням допомогти людям і побачити, як живе світ. «У мене є досвід роботи і дві вищі освіти — з менеджменту та ведення бізнесу. Гадаю, що можу допомогти людям в Україні розв’язати певні проблеми», — ділиться вона своїми планами.
Робочий день Кетерін починається о 9 ранку, а закінчуватися може пізно ввечері. Вона їздить різними селами району, вивчає проблеми, які заважають повноцінно розвиватися громадам. «Найболючіша проблема для жителів села — безробіття. Люди прагнуть працювати, хтось замислюється над створенням свого маленького бізнесу. Тільки з чого почати? Це досить тяжко придумати звичайному селянинові. А для мене важливо, щоб люди бачили перспективу і могли утримувати свої родини. Тому зараз займаюсь підготовкою для них тренінгу з малого бізнесу», — розповідає Кетерін. Паралельно вона шукає грантодавців. Тобто стає символічним містком між людьми, які бажають змінити своє життя на краще, і тими, хто хоче допомогти, але не знає кому. Торкнулися в розмові і засміченості вулиць кримських міст. «В Америці це вирішують за участі добровольців. Є багато волонтерів, які відповідають за чистоту закріплених за ними вулиць»,— ділиться досвідом дівчина.
Щоб відчути життя на всі 100%
Корпус миру принципово обстоює позицію, що волонтери мають жити так само, як більшість громадян країни, в якій вони перебувають. Кетерін отримує невелику зарплатню, за американськими мірками — дуже мізерну. «Це добре, адже хочу знати, як живуть українські люди, маючи такі доходи», — зауважує дівчина. Економити доводиться буквально на всьому. Вона не дозволяє собі купувати м’ясо або ж бере його вкрай рідко.
«Є гроші заплатити за квартиру, купити собі їжі — це небагато, але нормально», — з посмішкою та нотками оптимізму в голосі зауважує вона. Тетяна Головко намагається її підтримувати і, коли має фінансову можливість, організовує для неї якісь поїздки, бо хочеться показати багато цікавого. Єдине, що додатково компенсується волонтерам у межах проекту, — це проїзд громадським транспортом по території України. «До речі, в потязі волонтеру оплачують квиток лише у плацкартному вагоні», — зауважила керівниця «Центру розвитку громад» Тетяна Головко. Знайоме слово «плацкарт» викликало в Кетерін радісні емоції: «Плацкарт, о-о-о! Це цікаво! Там дуже багато людей!»
Компенсація фруктами та привітністю
Кому не подобається український борщ? Американка теж потрапила до шанувальників цієї страви. Та найбільше вона вподобала наше море і майстерну гру українських акторів у театральних виставах. Вразила її і привітність наших людей. «Я не дуже добре розмовляю російською, а українською знаю лише кілька слів, тому часто бували випадки, коли не знала, як доїхати до іншого міста чи повернутися додому, та люди мені завжди щиро допомагають», — із вдячністю в голосі розповідає Кетерін.
