Заслужений працівник сільського господарства України Олександр КОЧУБЕЙ
На Дні поля Інституту фізіології і генетики рослин НАНУ в Києві вкотре розглядали проблеми насінництва. Як пообіцяв на загал міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк, країна поступово переходитиме на вітчизняне насінництво і розсадництво. Адже, як констатували фахівці аграрного відомства та науковці, найбільше посівів під час перезимівлі загинуло там, де господарства надавали перевагу зарубіжній селекції. І біди можна було б уникнути, якби використовувався районований український посівний матеріал, стійкий до хвороб і примх погоди. Про те, як розвивається українська селекція, як почуває себе вітчизняний виробник насіння, наша розмова з учасником заходу — заслуженим працівником сільського господарства України Олександром КОЧУБЕЄМ.
Наше зерно у французькій упаковці
— Олександре Васильовичу, чому селекційно-генетична справа занепадає?
— Наша схильність надмірно захоплюватися чужим і недооцінювати своє може вийти боком. Ми вже втрачаємо вітчизняну селекцію кукурудзи, гороху, ріпаку, інших культур. Тим часом над створенням сорту або гібриду селекціонер працює 15—20 років, а то й усе життя. Тому втрачене дуже непросто буде відродити. Фактично, втрата вітчизняної селекції — це втрата незалежності!
Нещодавно я повернувся з Одеси, куди їздив на запрошення вчених селекційно-генетичного інституту. Там звернув увагу на вік тамтешніх селекціонерів. Переважно це 70—80-річні «дідусі». А де ж молоді вчені? Їх немає, не йдуть у науку, бо немає стимулу працювати. На жаль, нині аграрна наука з її смішними зарплатами не в пошані. Через це й загинули озимі, бо понадіялися на хвалені французькі, німецькі й американські сорти, які не адаптовані до місцевих умов вирощування. Така сама проблема з ріпаком, хоча в Івано-Франківську є Інститут хрестоцвітих культур, який займається саме ріпаком. Дивує, що країна виходить на передові позиції з виробництва продовольчої групи зерна у світі і водночас завозить імпортне насіння, вирощене на нашій землі, в сусіда, тільки засипане в американський чи французький мішок.
— Не так давно кожне п’яте сільгосппідприємство Полтавщини спеціалізувалося на насінництві...
— Справді, в радянські часи наші господарства щороку заготовляли до 50 тис. тонн насіння зернових і, зокрема, до 35 тис. — кукурудзи в держресурси. Тільки останнього відправляли за межі республіки по 25 тис. тонн, зокрема в Німеччину. Нині ж на українському ринку господарюють західні селекційно-насінницькі фірми. Під урожай-2011 було імпортовано насіння майже на $77 млн, а експортовано лише на $11,2 млн. Під урожай-2012 в країну завезли понад 62 тис. тонн насіння, зокрема кукурудзи — 49,3 тис. т на майже $250 млн, або 2 млрд грн. Це при тому, що вся державна підтримка АПК на 2012 рік становить 6,4 млрд грн. Лише за 2006—2010 роки в Державному реєстрі сортів рослин частка гібридів соняшнику іноземної селекції зросла з 57 до 67%, цукрових буряків — із 45 до 70%, кукурудзи — на 10%, гороху — на 24%.
Насіння вітчизняної селекції не гірше, а за багатьма ознаками краще від імпортного. Фото автора
«Захід рахує економіку гектара, а ми — вал»
— То українські селекціонери-генетики згортають свої дослідження?
— Ні, вони як і раніше працюють, щорічно створюють і передають на державне сортовипробування в середньому до 200 нових сортів-гібридів, які за своїми господарсько-біологічними ознаками цілком конкурентоспроможні, а за зимостійкістю, посухостійкістю, стійкістю проти хвороб, смаковими якостями часто переважають зарубіжні аналоги. Але…
— Я правильно зрозумів, що майже 75% площ кукурудзи на Полтавщині засівається насінням з-за кордону?
— Так, і це тоді як насінгоспи області виробляють щороку майже 10 тис. тонн якісного посівного матеріалу цієї культури та до 15 тис. тонн сої. Цієї кількості насіння нам би вистачило з головою.
— Чому рентабельність виробництва зернових у 2011-му в Україні знизилася порівняно з 2010-м аж на 15%?
— Бо Захід рахує економіку гектара, а ми — вал із гектара. Ось чому середня врожайність пшениці в американському пшеничному поясі становить не 60-80 центнерів з гектара, а лише 40.
— Спеціалісти кажуть, що вітчизняне насіння дешевше, ніж імпортне.
— У рази, чого не скажеш про його продуктивність. Ще чверть століття тому при випробуванні на сортодільницях області вітчизняні гібриди кукурудзи Дніпровський 273 МВ, 203 МВ, 277 МВ показували врожайність у межах 109,3—127,7 центнера з гектара. Нині імпортні гібриди висіваються зазвичай по кращих попередниках. Як наслідок, ці площі мають достатній захист і міндобрива, а вітчизняним насінням закривають усі агротехнічні огріхи чи прорахунки. То як тоді, скажіть, порівнювати врожайність?
— Справді, важко зрозуміти логіку аграріїв, фермерів, які переплачують, мають збитки через кліматичні негаразди, але продовжують сіяти імпорт...
— Частково тут відіграють негативну роль і так звані «лобісти», які за винагороду проштовхують на наш ринок чуже насіння. Скільки в Україні представництв зарубіжних фірм, компаній, які навіть рахунків не мають в областях! А держава шукає кошти на «соціалку», виплату зарплат і пенсій тощо.
— Лише за імпортне насіння кукурудзи, завезене господарствами Полтавщини під урожай-2011, перерахували майже $25 млн. Ці кошти не залишилися в області, а зникли на Заході, і ними ж він нас кредитує...
— На території нашої і сусідніх областей зарубіжні фірми продовжують будувати сучасні кукурудзокалібрувальні заводи. Насіння для них за копійки вирощуватимуть наші господарства. А всі надприбутки знову попливуть за кордон. Справді, наше насіння дещо поступається за якістю підготовки зарубіжному, бо готується на застарілому обладнанні. Неодноразово порушувалося питання будівництва в області власного заводу або реконструкції існуючих, проте питання досі не вирішене.
— Будівництво такого заводу — не дешеве.
— Воно б коштувало області приблизно 50 млн грн — це сума, еквівалентна врожаю товарної кукурудзи, зібраному менш ніж з 1% засіяних цією культурою площ в області. А для реконструкції існуючих заводів потрібно коштів удвічі менше, але в цьому ніхто не зацікавлений.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олександр КОЧУБЕЙ. Народився 18 жовтня 1954 р. в с. Сахновщина на Харківщині. Закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут. Працював агрономом-насіннєводом у колгоспі ім. Чкалова на Харківщині, головним агрономом полтавського об’єднання «Насіннєпром», очолював АТ «Агрофірма «Насіння». З 2005 р. — гендиректор ТОВ «Полтава-насіння».
