донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
30.01.2013 р. справа №5006/41/110пд/2012
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О..за участю представників сторін: від позивача:Сокол С.В. довіреністьвід відповідача:Литвиненко О.М. довіреність, Рабасса-Скрябіна Н.В. довіреністьрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Корпорації «ІНДУСТРІАЛЬНА СПІЛКА ДОНБАСУ», м. Донецьк на рішення господарського судуДонецької області від23.11.2012 р. по справі№ 5006/41/110пд/2012 (суддя: Колесник Р.М.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд», м. Донецьк до Корпорації «ІНДУСТРІАЛЬНА СПІЛКА ДОНБАСУ», м. Донецькпровизнання недійсним додаткових угод № 3 та № 3/1 до договору позики № 2006-004зйм від 04.01.2006р.
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд», м. Донецьк (далі по тексту - «Позивач») звернулось до Корпорації «ІНДУСТРІАЛЬНА СПІЛКА ДОНБАСУ», м. Донецьк (далі по тексту - «Відповідач») про визнання недійсним додаткових угод № 3 та № 3/1 від, відповідно 16.09.2009р та 06.11.2009р. до договору позики № 2006-004зйм від 04.01.2006р..
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.11.2012 року по справі № 5006/41/110пд/2012 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені додаткові угоди підписані від імені позивача головою правління товариства Курганським Е.М. без погодження цих угод з наглядовою радою позивача, тобто - з перевищенням повноважень, що прямо суперечить п. 9 п.п. 9.12. Статуту позивача, а наступне погодження правочину у розумінні статті 241 ЦК України суд не розцінює, як схвалення спірних правочинів, у зв'язку з тим, що усі дії у подальшому були вчинені тією самою особою, що і підписала спірні додаткові угоди.
Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, а також не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі та невірно зроблені висновки. Крім того, скаржник вважає, що позивачем був пропущений строк позовної давності, який має бути застосований до даних правовідношень.
Наполягає на тому, що суд першої інстанції позбавив відповідача права на надання обґрунтованих доказів у підтвердження своїх заперечень: залишив без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та надання більш тривалого часу для зібрання необхідних документів, зокрема, у зв'язку з припиненням юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк», через який були здійснені перші платежі на виконання договору позики № 2006-004 зйм від 04.01.2006р..
16.01.2013р. у судовому засіданні була оголошена перерва до 30.01.2013р.
Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Скаржник підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Позивач надав відзив, у якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак - законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 04.01.2006р. сторонами був укладений договір позики № 2006-004зйм, згідно умов якого, позикодавець передає, а позичальник приймає у власність грошові кошти у сумі 863' 000,00 гривень (п.1 договору).
Пунктом 3 договору, Позичальник зобов'язується до 31.12.2006р. повернути отримані кошти у повному обсязі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позикодавця.
Відповідно до умов п.7 договору, договір набирає чинності з моменту перерахування позикодавцем грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника та діє до закінчення виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.
16.09.2009р. сторонами підписано додаткову угоду № 3, якою розмір позики був збільшений до 5' 956' 652,68 гривень.
06.11.2009р. сторонами було підписано додаткову угоду № 3/1, якою розмір позики був збільшений до 6' 838' 780,67 гривень.
В обґрунтування своїх вимог, позивач послався на те, що спірні додаткові угоди були укладені з перевищенням наданих голові правління повноважень за відсутністю рішення Наглядової ради про укладання значних правочинів.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.
За ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Приписами ст.6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до якої, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Приписи ч.1 ст. 628 ЦК України встановлюють, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір № 2006-004зйм від 04.01.2006р., за своєю правовою природою є договором позики.
Як вбачається з матеріалів справи додаткова угода № 3 від 16.09.2009р. та додаткова угода № 3/1 від 06.11.2009р. підписані від імені позивача головою правління товариства Курганським Е.М. без погодження цих угод з наглядовою радою позивача, що прямо суперечить п. 9 п.п. 9.12. Статуту позивача, адже п. 14 Статуту позивача встановлено, що до повноважень Наглядової ради належить, зокрема, «…приймання рішення про укладання угод……на суму, що перевищує 300' 000,00 гривен…».
Факт відсутності такого рішення встановлено з пояснень позивача, який стверджує про те, що воно не приймалося, зі змісту спірних додаткових угод до договору позики та з огляду на ненадання відповідачем такого рішення чи доказів його прийняття чи існування станом на час укладення додаткових угод.
Відповідно до ч. 2 ст. 92 Цивільного кодексу України зазначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Оскільки укладаючи будь-яку угоду, за звичаями ділового обороту сторони мають з власної ініціативи перевіряти наявність у представника контрагента повноважень за статутними документами чи іншими документами щодо представництва на укладення того чи іншого правочину, то і в даному випадку позивач мав це зробити. Отже посилання у спірних угодах на те, що голова правління позивача діяв на підставі статуту дає суду привід дійти висновку, що підписуючи таку угоду зі свого боку, відповідач за всіма обставинами не міг не знати про існування обмежень голови правління позивача на укладення угод, на суму що перевищує 300' 000 гривень без рішення наглядової ради.
До того ж за поясненнями відповідача (зафіксовано протоколом судового засідання (а.с. 42)) йому було відомо про існування зазначеного обмеження повноважень голови правління позивача.
Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні додаткові угоди були вчинені з перевищенням наданих голові правління позивача повноважень.
Посилання скаржника на додані до апеляційної скарги додаткові документи, апеляційним судом до уваги не приймається, оскільки ці документи не були досліджені судом першої інстанції.
Відповідно до ст..101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Доказів об'єктивної неможливості надання цих доказів суду першої інстанції скаржник не довів.
Звернення скаржника в апеляційній скарзі з проханням щодо застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки воно не було предметом розгляду у суді першої інстанції.
Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Корпорації «ІНДУСТРІАЛЬНА СПІЛКА ДОНБАСУ», м. Донецьк - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2012 року по справі № 5006/41/110пд/2012 - залишити без змін.
Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В.Зубченко О.О.Радіонова
