ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" грудня 2014 року Справа №917/1702/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі Новіковій Ю.В.,
за участю представників:
позивача – не з'явився,
відповідача – не з'явився,
розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук (вх.№4050П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.10.2014 року по справі №917/1702/14,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Електрик", м. Дніпропетровськ,
до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук,
про стягнення грошових коштів в сумі 29182,03 грн. ,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.10.2014 року по справі №917/1702/14 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Електрик" 25490,45 грн. суму основного боргу, 1661,71 грн. інфляційних, 1746,51 грн. пені, 260,15 грн. - 3% річних, а також 1825,54 грн. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 28.10.2014 року по справі №917/1702/14 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено тієї обставини, що під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не надано документів, підтверджуючих якість товару, про що позивача було повідомлено, але жодних дій зі сторони останнього, щодо виконання своїх господарських зобов’язань в частині надання документації, вчинено не було.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Позивач, ТОВ "Крафт Електрик", надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№12234 від 15.12.2014 року), в якому зазначив, що з апеляційною скаргою відповідача не погоджується, вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з дотриманням діючого законодавства та відповідно до матеріалів справи. Також, позивач вказує, що апелянт не надав жодного доказу, що ним не було отримано сертифікату якості, або будь-якого іншого документу передбаченого договором.
У судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 15.12.2014 року позивач та відповідач не з’явились, про причини неявки суд не сповістили, про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників учасників судового процесу у справі у судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2014 pоку між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки №0016-СН, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.
Як вказує у позовній заяві позивач, у зв'язку із неналежним виконанням покладених на відповідача обов’язків за договором поставки №0016-СН, укладеного між сторонами 10.01.2014 року, в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар перед ТОВ "Крафт Електрик", останній звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" 29182,03 грн., у т.ч. 25490,45 грн. - сума основного боргу, 1769,72 грн. - пеня, 260,15 грн. - 3% річних, 1661,71 грн. - інфляційні нарахування.
Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, через що заявлена вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 25490,45 грн. є нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, а вимоги щодо сплати заявлених пені, річних та інфляційних частковому задоволенню з урахуванням здійсненої перевірки їх розміру.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.
Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначається специфікацією -(ями), що є додатками до цього договору. Специфікації до договору складаються з назв товару, викладених з урахуванням термінів на російській мові (п.1.2 договору).
Пунктом 2.4 договору передбачено, що датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної чи квитанції про приймання вантажу.
Розрахунки за товар здійснюються протягом 60 календарних днів з дати поставки (п.6.1 договору).
Крім того, 06.02.2014 року між сторонами укладена додаткова угода №1 від 06.02.2014 року до договору поставки №0016-СН від 10.01.2014 року відповідно до якої, позивач взяв на себе зобов'язання щодо поставки електроізоляційної продукції визначеної в додатковій угоді.
На виконання умов договору позивач свої зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною РН-0000032 від 28.01.2014 року на суму 12399,18 грн. та видатковою накладною №РН-0000064 від 19.02.2014 року на суму 13801,27 грн. Наведені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін. Крім того, факт поставки обладнання підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Зобов’язання з опати покупцем товару встановлено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, враховуючи умови договору відповідач повинен був розрахуватися в строк до 29.03.2014 року та 20.04.2014 року відповідно до здійснених поставок, однак доказів здійснення відповідного не надав.
З метою досудового врегулювання спору, 06.08.2014 року позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. №149 від 06.08.2014 року) з вимогою погашення боргу. Однак, відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не сплатив.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (пункт 1 та пункт 5 статті 692 Цивільного Кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором щодо здійснення поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені строки. Заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 25490,45 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 25490,45 грн. основного боргу, які підтверджені документально та нормами матеріального права – відповідачем не спростовані, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо їх задоволення.
Щодо тверджень апелянта про порушення позивачем своїх господарських зобов’язань в частині не надання документів, підтверджуючих якість товару, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п.4.1 договору підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника (позивача) є сертифікат якості, паспорт якості, сертифікат відповідності, протокол узгодження якості, а ненадання перелічених документів позбавляє відповідача права використати поставлений товар за призначенням судом відхиляються виходячи з наступного.
Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Приймання товару за якістю та комплектністю, у відповідності до приписів пункту 9.4. договору має здійснюватися відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів споживання за якістю №П-7.
Відповідно до пункту 14 Інструкції № П-7 приймання товару за якістю та комплектністю здійснюється у точній відповідності до стандартів, технічних умов, загальними та особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, підтверджуючими якість й комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не зупиняють приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість й комплектність продукції, що надійшла, а в акті зазначається, які документи відсутні.
Відповідно до статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, колегія суддів зазначає, що обов'язок доведення передання товару без відповідних документів, згідно вищезазначеного, покладається на відповідача.
Таким чином, апеляційний господарський суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо неотримання документів підтверджуючих якість товару, оскільки останній в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів того, що під час приймання товару за договором поставки відповідач мав зауваження до позивача про відсутність вищезазначених документів, як і не надав доказів складання відповідного акту.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1769,72 грн. - пені, 260,15 грн. - 3% річних, 1661,71 грн. - інфляційних нарахувань, у зв’язку з неналежним виконання своїх зобов’язань, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 610, статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 10.6 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за період з 29.03.2014 року по 11.08.2014 року в загальному розмірі 3691,58 грн., колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо допущення помилки позивача у визначенні початку перебігу строку прострочення.
Так, згідно пункту 6.1. договору розрахунки за товар здійснюються протягом 60 календарних днів з дати поставки. Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної чи квитанції про приймання вантажу (п.2.4 договору).
Згідно статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, оскільки останній шістдесятий день строку для оплати припадає на вихідний (29.03.2014 року), то днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 01.04.2014 року, з якого і необхідно здійснювати розрахунок.
За результатами перерахунку розміру пені вона підлягає стягненню в сумі 882,89 грн. за період з 01.04.2014 року по 11.08.2014 року (за видатковою накладною №РН-0000032 від 28.01.2014 року) та 863,62 грн. за період з 22.04.2014 року по 11.08.2014 року (за видатковою накладною №РН-0000064 від 19.02.2014 року).
Також, колегія суддів, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних та враховуючи те, що сума встановлена судом перевищує суму, що заявлена позивачем, погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі - 260,15 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі - 1661,71 грн. підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Полтавської області від 28.10.2014 року по справі №917/1702/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.
Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 28.10.2014 року по справі №917/1702/14 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 17 грудня 2014 року.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Хачатрян В.С.
