ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-1447/11/0211
Головуючий у 1-й інстанції: Сушко О.О.
Суддя-доповідач: Совгира Д. І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Совгира Д. І.
судді: Курко О. П. Матохнюк Д.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області про перерахунок пенсії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулась до Ладижинського міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати пенсії.
Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 25.03.2011 року позов задоволено: визнано протправними дії відповідача та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок додаткової пенсії.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 25.03.2011 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст.ст.197, 183-2 КАС України, проводить розгляд справи в порядку письмового провадження, при цьому згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін, з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач є постраждалою від наслідків Чорнобильської катастрофи 4 категорії, та має статус дитини війни, в розумінні ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, а згідно ч.1 даної статті громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Згідно ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до постраждалих четвертої категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено право дитини війни на підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком.
Дія ст. ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині розмірів підвищення (доплати) до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в частині розмірів щомісячної державної соціальної допомоги, були зупинені на 2007 рік Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік".
В подальшому рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року таке зупинення дії ст. ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було визнано неконституційним.
Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року, зокрема, були внесенні зміни до ст. ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якими особам, віднесеним до категорії 4 щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України; вказаним Законом зміни було внесено і до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року зазначені зміни були визнані неконституційними і втратили чинність. У зв'язку з цим продовжила діяти попередня редакція ст. ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право: на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком; на підвищення (доплату) до пенсії для непрацюючих пенсіонерів, які проживають в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати; на підвищення як дитині війни до пенсії у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт який має вищу юридичну силу.
Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру виплат позивачу застосуванню підлягають ст. ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а не постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", № 654 від 16.07.2008 року "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на підставі яких були нараховані ці виплати, оскільки останні істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Зі змісту ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" випливає, що за основу нарахування щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, підвищення до пенсії як дитині війни, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати додаткову пенсію та підвищення до пенсії як дитині війни виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції вірно визначив, що відмова відповідача у здійсненні перерахунку позивачеві додаткової пенсії та підвищення (доплати) до пенсії, є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ладижин Вінницької області, -залишити без задоволення, а постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 березня 2011 року, -без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Совгира Д. І.
Судді Курко О. П.
Матохнюк Д.Б.
