Але залишається сонце — фактично вічне джерело енергії
Уже в найближчому майбутньому дахи і стіни всіх будівель що в місті, що в селі будуть усуціль вкриті панелями сонячних батарей. У цьому впевнені учасники прес-клубу «Сонячна енергетика для агропромислового комплексу України. Перші кроки», який недавно пройшов у столиці.
Все-таки поки ще дуже дорога
Чи варто їм вірити? З одного боку, ми маємо величезний потенціал. Україна входить до п’ятірки країн (разом із США, Японією, Німеччиною та Китаєм) з найбільш потужним науковим, технічним та технологічним потенціалом для розвитку сонячної енергетики. За даними НЕК «Укренерго», вітрова і сонячна енергетики розвиваються в Україні дуже динамічно. Торік відновлювані джерела енергетики (ВДЕ) обійшли викопне паливо і за темпами розвитку, і за величиною приросту встановлених потужностей електростанцій. Виробництво електроенергії на сонячних електростанціях зросло в 1,7 раза (на 130,3 МВт/годину) і досягло 317,8 МВт/годину. Такі тенденції відповідають загальносвітовим процесам: усюди альтернативна енергетика випереджає традиційну за темпами розвитку. Сумарна потужність геліоустановок на планеті в 2012 році перевищила знаковий рубіж у 100 ГВт. Експерти EPIA (Європейська асоціація фотоелектричної індустрії) передбачають, що до 2015 року ця потужність, за песимістичними прогнозами, подвоїться порівняно з 2012 роком, а за оптимістичними зросте в 2,5 раза.
До того ж вартість сонячних модулів за період 2007—2012 років зменшилася більше ніж на 75% і продовжує знижуватися на 10% щороку, а отже і вартість виробленої енергії знижуватиметься.
Водночас за абсолютними показниками «сонцю» ще далеко до атомної і теплової енергетики. Наприклад, в Україні 2000 року ТЕЦ виробляли 80 мільйонів МВт/годину, а АЕС — 77 мільйонів МВт/годину.
Сонячна енергія залишається дуже дорогою, і такі станції вигідно у нас будувати тільки тому, що діє «зелений тариф». Це коли держава купує у виробників енергію дорого, а продає населенню дешево, точніше за значно нижчою ціною. Різниця покривається фактично за рахунок споживачів.
Чому ж сонцю приділяють таку велику увагу, чому ЮНІДО (Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку) — ГЕФ (Глобальний екологічний фонд) витрачає кілька мільйонів доларів на грант для України (проект «Підвищення енергоефективності та стимулювання використання відновлюваної енергії в агрохарчових та інших малих та середніх підприємствах (МСП) України»)?
Бо сонце — фактично вічне джерело енергії. За нього не треба платити, як за російські газ та нафту; за ним не треба лізти у шахту на глибину понад кілометр, як це нині відбувається на Донбасі; не треба боятися нового Чорнобиля.
Тож має рацію фахівець з енергоефективності проекту ЄС «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» Олександр Баськов, який вважає, що і сонячна, й інші види енергії стануть затребуваними по-справжньому лише тоді, коли ціни на газ будуть не менш, ніж його собівартість. За минулий рік, нагадав цей учасник прес-клубу, на компенсацію за викопні види палива було витрачено 10 мільярдів гривень! Зрозуміло, що поки різницю у ціні покриває бюджет, ніхто не стане активно перейматися новими технологіями.
Дах будинку — чудове місце для розміщення сонячних батарей. Фото з сайту realsolar.ru
Новаторам — фінансову підтримку
Але сенс займатися «сонцем» нині все одно є, впевнений керівник проекту Ігор Кирильчук. По-перше, щоб подорожчання газу не заскочило нас зненацька. А по-друге, в агропромисловому комплексі України енергію сонця наразі доцільно використовувати в технологічних процесах, які не потребують високих температур: виробництві молочних продуктів, соків, консервуванні овочів та фруктів, промивці технологічного обладнання тощо. Використання теплових сонячних колекторів для забезпечення технологічною теплою водою доцільне для підприємств на всій території країни, а в Криму таке обладнання може повністю забезпечити потреби виробництва протягом 10 місяців на рік. Економічно доцільним є використання сонячних сушарок на малих підприємствах сектору агропереробки. Електрична енергія, отримана від сонячних панелей, попри свою порівняно високу собівартість, може бути чи не єдиним джерелом живлення для віддалених від централізованих електромереж об’єктів. Але надійне та безперебійне електропостачання таких підприємств можна забезпечити лише за умови правильних комплексних рішень — об’єднання сонячних, вітряних технологій з акумуляцією енергії, резервне живлення за допомогою традиційних генераторів та заходи з енерго?збереження.
А поки що наші підприємці скаржаться на дорожнечу обладнання та брак заохочення з боку держави і самотужки винаходять власні рішення відповідно до українських реалій. Львів’янин Юрій Дудикевич розробив і виготовив саманну сушарку для сільгосппродукції. Бджоляр з Одещини Володимир Гевал сам зібрав сонячну електроустановку — в його постійних мандрах з пасікою тільки так можна висушити бджолиний пилок.
Кіровоградський фермер Сергій Омельяненко побудував у своєму рідному селі Іванівка сонячну електростанцію. І не міні, а досить потужну (1,331 МВт), таку, що весь район здатна забезпечити електроенергією.
