Одесский апелляционный хозсуд обобщил судебную практику применения Кодекса торгового мореходства Украины

    Одесский апелляционный хозсуд обобщил судебную практику применения Кодекса торгового мореходства УкраиныОдесский апелляционный хозяйственный суд обобщил практику решения хозяйственными судами в 2011-2012 годах споров, связанных с применением предписаний Кодекса торгового мореходства Украины, в частности, относительно предоставления услуг в морских торговых портах Украины.

    Текст указанного обобщения приводится ниже на языке оригинала:

    Узагальнення судової практики Одеського апеляційного господарського суду вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням приписів Кодексу торговельного мореплавства.

    При здійсненні провадження по справам, пов'язаним із застосуванням приписів Кодексу торговельного мореплавства судами враховувалась специфіка застосування норм вказаного Кодексу, Закон України "Про міжнародне приватне право", Цивільний кодекс України, Положення про портові збори, затверджені Постановою Кабінету міністрів України №1544 від 12.10.2000р., накази Мінтранспорту України та інші нормативні акти.

    Найбільшою категорією розглянутих справ були спори щодо стягнення нарахованого податку на додану вартість на суми канального збору за проходження судна. Поряд з цим розглядались справи щодо чартерних угод, стягнення майнової шкоди, визнання недійсними положень обов’язкових постанов, що затверджені наказом начальника морського торговельного порту.

    В більшій мірі скасовані судові рішення як першої, так і апеляційної інстанції обумовлені відсутністю на час розгляду справ єдиної судової практики. Зокрема, мали місце проблеми у визначенні підвідомчості спорів про стягнення заборгованості з портового (канального) збору (які фактично є сумами податку на додану вартість, нарахованого на суми канального збору за проходження судна).

    Так, господарські суди першої інстанції розглядаючи одні й ті самі вимоги, робили протилежні висновки і не мали єдності у правовій позиції.

    Зокрема, господарський суд Миколаївської області розглядаючи по суті справу №5016/1520/2011(1/107) за позовом Державного підприємства «Дельта-лоцман» до ТОВ «МА «ІСМА», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача — Державної податкової адміністрації у Миколаївській області про стягнення заборгованості з канального збору, дійшов висновку, що справу належить розглядати саме в порядку господарського судочинства, оскільки предметом даної справи є стягнення заборгованості за надані послуги по господарському договору, які оплачуються портовими зборами (в тому числі канальний збір), а не стягнення податку на додану вартість в розумінні Податкового кодексу України. Склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини з яких виник спір, мають господарський характер.

    Вищевказане рішення господарського суду підтримано, як апеляційною (постанова від 26.07.2011 р.) так і касаційною (постанова від 15.11.2011 р.) інстанціями, які залишили його без змін.

    По іншій справі, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.07.2011 року припинено провадження у справі №5016/1523/2011(8/67) за позовом державного підприємства «Дельта-лоцман» до товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв», за участю третьої особи, яка не заявляю самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача — Державної податкової адміністрації у Миколаївській області про стягнення заборгованості з канального збору в розмірі. Припиняючи провадження у справі у порядку п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, суд першої інстанції зазначив, що із змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору є стягнення сум, які фактично є сумами податку на додану вартість, нарахованого на суми канального збору за проходження судна. Порядок нарахування і сплати податку на додану вартість, а також випадки звільнення від оподаткування регулюються спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.

    Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2011 року ухвалу господарського суду — скасовано з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме помилковості висновку суду щодо не підвідомчості спору господарському суду. Справу передано на розгляд до господарського суду Миколаївської області.

    За результатами касаційного розгляду Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2011 року зазначену постанову Одеського апеляційного господарського суду залишено без змін.

    Підтримуючи позицію апеляційної інстанції Вищим господарським судом України, зокрема зазначено, що даний спір є спором, що виник між двома господарюючими суб’єктами з відносин врегульованих актами цивільного і господарського законодавства. Правовідносини зі стягнення заборгованості за надані на підставі господарського договору послуги є господарськими.

    Вартість будь-якої послуги, роботи, товару за загальним правилом відповідно до чинного законодавства включає в себе податок на додану вартість. І наявність спору між сторонами про стягнення заборгованості за надані послуги, в тому числі і стосовно правильності визначення позивачем вартості наданих послу, не змінює суті правовідносин між державним підприємством «Дельта-Лоцман» та товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв», що виникли із господарського договору про надання послуг з лінійного і портового лоцманського проведення суден в акваторії порту.

    Питання податкового законодавства в даному спорі стосуються обґрунтованості договірної ціни та не може впливати на підсудність, оскільки не спростовує того, що спір виник з приводу стягнення заборгованості за надані на підставі договору послуги.

    Таким чином, як визначено судом касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що спір в даній справі виник у зв’язку з господарськими, а не адміністративними відносинами, тому на правовідносини сторін у справі поширюється дія ГПК України і відповідно висновки суду першої інстанції про те, що даний спір є спором з питань оподаткування є помилковим і не відповідає фактичним обставинам справи.

    Отже, апеляційна та касаційна інстанції робили однакові висновки, що спори між двома господарюючими суб’єктами з приводу стягнення заборгованості з портового (канального) збору за договором про надання послуг з лінійного і портового лоцманського проведення суден в акваторії порту підвідомчі господарським судам.

    Між тим, була наявна і протилежна судова практика касаційної інстанції з аналогічних правовідносин.

    Так, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11.07.2011 року припинено провадження у справі №5016/1873/2011(4/80) за позовом державного підприємства «Дельта-лоцман» до приватного підприємства «Морське Агенство-Ніка», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача — Державної податкової адміністрації у Миколаївській області про стягнення заборгованості з канального збору, з підстав непідвідомчості спору господарському суду (п.1 ч.1 ст.80 ГПК України).

    Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2011 року ухвалу господарського суду — скасовано з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме помилкового висновку суду щодо не підвідомчості спору господарському суду. Справу передано на розгляд до господарського суду Миколаївської області.

    Вищий господарський суд України переглядаючи справу в касаційному порядку, дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом винесено ухвалу від 11.07.2011 року з дотриманням норм процесуального права, а отже у Одеського апеляційного господарського суду не було підстав для її скасування і відповідно прийнята ним постанова від 01.08.2011 року підлягає скасуванню, а ухвала господарського суду Миколаївської області від 11.07.2011 року — залишенню в силі.

    Зазначений висновок мотивований тим, що за змістом позовних вимог, предметом спору є стягнення сум, які фактично є сумами податку на додану вартість, нарахованого на суму канального збору за проходження судна. Порядок нарахування і сплати податку на додану вартість, а також випадки звільнення від оподаткування регулюються спеціальними нормами податкового законодавства, спори з питань оподаткування не відносяться до юрисдикції господарського суду.

    Аналогічна ситуація вбачається і зі справи №5016/1871/2011(6/122), в якій Вищий господарський суд України дійшов висновку про неможливість розгляду зазначеного спору в порядку господарського судочинства.

    На даний час судова практики з цього питання є сталою, врегулювана інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013 №01-06/86/2013.

    Спори, пов'язані з нарахуванням портових зборів

    Причинами виникнення спорів, пов'язаних з нарахуванням портових зборів, стало невиконання відповідачем умов укладеного з портом договору (договору на агентське обслуговування суден, обслуговування суден, надання послуг), неоплата відповідачем канального збору та плати за послуги служби регулювання руху суден при проходженні каналу тощо.

    Вказана категорія спорів регулюється положеннями Кодексу торговельного мореплавства, Цивільного кодексу України, Положенням про портові збори, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України №1544 від 12.10.2000р., Наказом Мінтранспорту України №711 від 25.12.2000, Наказом Мінтрансзв’яку №266 від 27.05.2005р.

    Згідно ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України. Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України. Використання портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням.

    При вирішенні спорів, пов’язаних із справлянням санітарного збору, судом враховувалось, що ставки за якими сплачується санітарний збір, встановлені Положенням про портові збори та нараховуються із суден виходячи із об’єму судна.

    Санітарний збір передбачає: обов'язкове прийняття портом із судна всіх видів забруднень (за винятком баластних вод) за весь час стоянки судна в порту, а також виконання своїми силами і за свій рахунок операцій, пов'язаних з прийняттям забруднень (подача і прибирання плавзасобів, надання контейнерів та інших місткостей для збирання сміття, перевантажувальні операції, шлангування, відшлангування тощо); обов'язкове здавання судном у порту всіх наявних на борту видів забруднень з метою запобігання їх скиданню у море (пункт 35 Положення про портові збори).

    Отже, нарахування санітарного збору залежить не від кількості прийнятих портом забруднень та не від самого факту їх здавання, а від групи та об'єму судна.

    Випадки звільнення від сплати санітарного збору чи зменшення його ставки передбачені пунктами 37-38 Положення.

    При цьому, ні Положенням, ні іншими нормами чинного законодавства не передбачено звільнення від обов’язку сплатити санітарний збір у разі, коли судно не здає забруднень у зв’язку з їх відсутністю. (Справа №4/245-09).

    При вирішенні спорів, пов’язаних із справлянням маякового збору судом зазначалось, що статтею 84 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що маяковий збір є одним з цільових портових зборів, що справляються у морських портах.

    Порядок нарахування та сплати маякового збору встановлені Положенням про портові збори №1544 та Порядком сплати маякового збору, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 04.05.2006р. №423 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 17.05.2006 №576/12450.

    Пунктом 1.3 Порядку сплати маякового збору зазначено, що цей порядок є обов’язковим для застосування усіма суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від підпорядкованості та форми власності, які відповідно до Положення про портові збори, справляють із суден маяковий збір.

    Сплата маякового збору здійснюється судновласниками безпосередньо або через морських агентів, які є представниками судновласників.

    Згідно п.2.5 Порядку сплати маякового збору, не пізніше дати заходження судна у морський порт, морський агент або судновласник подає інформацію про захід судна за встановленою формою.

    Морські порти щомісячно, до 5 числа місяця, наступного за звітним, надають інформацію про судна груп „А" і „Б" відповідно до Положення Про портові збори, які протягом місяця заходили до порту і сплачували маяковий збір (п.2.12 Порядку сплати маякового збору).

    Відповідно до п.21 Положення про портові збори, для суден груп А і Б маяковий збір нараховується під час кожного заходження судна у порт (завод) або за кожне проходження його транзитом.

    Так, по справі №5024/821/2012 Державна установа „Держгідрографія" звернулася до господарського суду з позовом до ПП „Південна транспортно-логістична компанія „Нова" про стягнення з останнього заборгованості несплаченого маякового збору при заходах судна „Берилл" в акваторію ДП „Євпаторійський морський торговельний порт".

    Рішенням господарського суду в задоволенні позовних вимог відмовлено.

    Переглядаючи справу в апеляційному порядку, судом встановлено, що між державною установою „Держгідрографія" та ПП „Південна транспортно-логістична компанія „Нова", яке виступає морським агентом судна „Берилл", укладено договір, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався від імені та за дорученням судновласника перераховувати позивачу маяковий збір при кожному заході судна у порт у відповідності до Положення про портові збори.

    Апеляційним господарським судом зазначено, що маяковий збір нараховується для суден груп „А" і „Б" під час заходження судна у порт (завод) або за кожне проходження його транзитом.

    Як вбачається з Класифікаційного свідоцтва, судно „Берилл" є вантажним рефулерним судном (земснаряд) призначеним для добування, перевантаження та транспортування піску, тобто відноситься до групи „А".

    Несплата відповідачем маякового збору є порушенням господарських зобов'язань що випливають з Положення про портові збори та договору, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по сплаті відповідачем маякового збору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

    Суд апеляційної інстанції, визнав безпідставним висновок суду першої інстанції стосовно того, що судно „Берилл" після відвантаження піску у Севастопольському морському порту з групи А переходить в групу Е, так як тримав напрямок до акваторії Євпаторійського морського торговельного порту з метою виконання функцій технічного судна (земснаряду) для поглиблення акваторії озера, оскільки згідно Класифікаційного свідоцтва тип даного судна визначено, як вантажне, а зміна типу судна передбачає його перереєстрацію згідно Регістра судноплавства України.

    При вирішенні спорів, пов’язаних із справлянням портових зборів судом зазначалось, що розмір і порядок нарахування портових зборів встановлені Положенням про портові збори, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000р. №1544.

    Відповідно до змісту ст. 85 КТМ України під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов'язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов'язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

    Згідно з п.1 Загальної частини Постанови КМУ №1544, портові збори (корабельний, канальний, маяковий, причальний, якірний, адміністративний та санітарний) справляються у морських портах із суден зазначених груп і плавучих споруд, що плавають під Державним прапором України та іноземним прапором:

    Клас, тип судна та його спеціалізація визначаються за судновими документами, класифікаційним свідоцтвом, яке у відповідності до норм статті 35 Кодексу торговельного мореплавства України віднесено до основних суднових документів, а не свідоцтвом про безпеку пасажирського судна та свідоцтвом про управління безпекою.

    Як зазначено в Положенні про портові збори №1544, група судна повинна визначатися з урахуванням операцій, які здійснюються цим судном, та мети заходу судна в порт.

    Так, по справі №5017/1242/2012 Компанія Stonehill Maritime S.A. звернулась до господарського суду з позовом до ДП „Одеський морський торговельний порт" про: визнання теплоходу AVIVA судном, яке відноситься до типу „Б" у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України „Про портові збори"; про зобов’язання ДП „Одеський морський торговельний порт" здійснювати справляння всіх портових зборів із теплоходу AVIVA з урахуванням знижок, передбачених для суден типу „Б"; про зобов’язання ДП „Одеський морський торговельний порт" здійснити перерахунок справлених портових зборів з теплоходу AVIVA за заходи, здійсненні цим теплоходом для вантажно-пасажирських операцій, з урахуванням знижок, передбачених для суден типу „Б".

    Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволені частково: зобов’язано ДП „Одеський морський торговельний порт" здійснювати справляння портових зборів з теплоходу AVIVA, належного компанії Stonehill Maritime S.A., як з судна, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України „Про портові збори" відноситься до суден групи „Б"; про