Народний артист України Тарас Петриненко: «Мене збаламутили «Бітли» – у цій стихії я і досі»

    Народний артист України Тарас Петриненко: «Мене збаламутили «Бітли» – у цій стихії я і досі»Народний артист України Тарас ПЕТРИНЕНКО

    У пісень Тараса Петриненка — не тексти, а поезія. Яка, проте, пручається читанню: навіть подумки одразу співається, і лише Тарасовим тембром. Бо ці пісні — із триєдності мелодії, слів та голосу одного творця.

    «Зорепадом летять роки»… «Чи можеш ти вибирати, від чого тобі вмирати — од відчаю чи без скоринки на голім столі»… «І так цієї ночі молитви серце хоче, і пригорнути хоче до себе білий світ»… «Ще, може, нашими серцями розпалим тисячі сердець»… «Боже, Україну збережи»…

    Тарас співає про те, що проймає душу слухача, як у найсокровенніші миті життя. І так, що тоді наша планета, яка у Всесвіті наче м’ячик, підступає до горла клубочком, її океани вміщуються в сльозі, а рідна Україна — у погляді мами, для когось уже космічному…

    Зі співаком, композитором і поетом Тарасом Петриненком ми поспілкувалися, привітавши його з 60-річчям.

    — Пане Тарасе, коли ви найперше відчули в собі Україну?

    — У півтора-два роки, ще толком і говорити не вмів. Запам’яталося, як у бабусі в селі катався на двоколці з об’їждчиком полів, у сорочечці, запнутий хусткою. Оті лани довкола, їхні кольори й запахи… Я не усвідомлював причетності до них, але на рівні емоцій це відчуття вже зароджувалося. І відтоді воно в мені завжди: що їду чи йду по рідній землі.

    Ще один випадок згадую на своїх концертах, бо він дуже багато визначив у мені і в моїй подальшій долі. Ми з мамою їхали тролейбусом по бульвару Шевченка в Києві, про щось із нею балакали. І озвалася жінка: «Какой хороший мальчик, а почему он у вас разговаривает по-украински?» «Тому що ми українці», — сказала мама. Пасажирка тоді до мене: «Как тебя зовут?» Я знав, що на честь Шевченка названий, і відповідаю так гордо: «Тарас!». А вона: «Боже, мамаша, какое дурацкое имя выбрали вы своему ребенку!» Мені років шість тоді було. Закарбувався цей епізод у пам’яті, і я пізніше почав замислюватися, чому довелося таке почути в Україні, в її столиці, неподалік пам’ятника Тарасу Шевченку… Досі намагаюся знайти відповідь на ці запитання своєю творчістю — і собі, і тим, хто мене слухає.

    — Лише раз потрапила на ваш концерт, ні на чий не схожий: там здавалося, ніби я у храмі, увиразнювалося, що я особистість, українка, і належу до знакового народу… Чия творчість має незабутній вплив на вас?

    — Наших корифеїв: від того ж Тараса Шевченка (чомусь цілі шматки з його поезії згадуються, хоч і не вчив їх напам’ять) — і до Ліни Костенко. Мені є на кого спиратися. А комусь, може, дає наснагу моя творчість.

    — А щодо музики, де ви — її слухач?

    — Я і мої батьки планували, що стану академічним музикантом. Але мене збаламутили «Бітли». Колись почув у троюрідної сестри страшенно неякісний перезапис їхньої пісні. І настільки вона вразила мене саме своєю демократичністю, яка піднімала тоді молодь, так захопила, що я в цій стихії і досі.

    З українських пісень для мене найвпливовіші насамперед автентичні, бо там справді відчувається коріння. Не люблю псевдонародних: де маї-зелен-розмаї, чічки, які роблять із нас хуторян. Вони, можливо, й доречні на весіллях чи якихось забавах. А на сцені — пустопорожні, як і багато сучасних молодіжних речей, цікавих, можливо, за оформленням, але часто ніяких за текстами й емоціями.

    — Маєте визначну маму — неповторну українську співачку Діану Петриненко

    — Непросто говорити про найріднішу людину. Талант її дарований Богом: у селі на Полтавщині дівчина змалку переспівувала арії з опер, почуті з репродуктора. Цей спів проріс у ній ще задовго до того, як її почали вчити цьому професійно.

    Є люди, що стали співаками випадково. А мама не може не співати все своє життя, і досі так у неї це виходить, що люди, які розуміються на справжньому співі, просто шоковані.

    — Часто бували на її виступах?

    — Навіть акомпанував у Колонному залі філармонії. У багатьох її концертах сидів за роялем як піаніст-акомпаніатор своєї мами.

    — Кажуть про голос крові, а у вас — ще й голос як спадок.

    — Але співу мама ніколи мене не навчала. Навіть не знала, як я співаю, доки не почав виступати в гурті «Еней», який ми організували з однокласниками, закінчуючи музичну школу.

    — Нетипова для такого віку назва гурту.

    — Вона перегукувалася саме з Енеєм-козаком, тим парубком моторним із Котляревського. Наші обробки народних пісень не були спрощеними: ми ж навчалися академічній музиці. Тоді ж заспівали і перші власні спроби, на свої вірші й мелодії.

    — Що перейняли від батька?

    — Мій тато, Гаринальд Петриненко, казав, що зробив мене справжнім українцем. Рано його не стало: не дожив до п’ятдесяти років. Якщо йому видно згори, сподіваюся, за мене не соромиться.

    Він створив себе сам. Підлітком залишився сиротою: мама померла від хвороби, батько загинув на війні. Добре, що знайшов тих людей, які впливали на нього позитивно. Бо в 13 років міг у будь-який бік схилитися. Уже в зрілому віці з червоним дипломом закінчив факультет журналістики, вів передачі на телебаченні.

    — Чи знаєте свою генеалогію?

    — По маминій лінії (її дівоче прізвище Паливода) я з козацького роду. Мого прадіда по батьку розкуркулювали: купив на Київщині шмат землі, а її вирішили в нього забрати.

    Він прийшов на мій перший день народження, коли мені виповнився рік, і подарував якусь купюру, що вважалася тоді дуже великими грошима. Коли батьки намагалися всадовити його на почесне місце, він сказав: ви коло мене не крутіться, бо найголовніший тут — отой, що в колисці.

    Один з моїх дядьків вивчав батьків родовід, багато чого цікавого порозкопував. Треба сісти з ним і вивчити все докладніше й глибше.

    — Як народжувалися ваші пісні?

    — «Господи, помилуй нас», яку всі знають, я зібрав докупи не одразу. Музика до неї мені колись просто наснилася. Ніби я слухав її на концерті ліверпульської четвірки. Але коли прокинувся, почуте залишилося зі мною, і ніякий це не «Бітлз», а щось таке, чого ще не існувало раніше. Я здогадався встати з ліжка, взяти папір і ручку й накидати це на чернетки. А піснею мелодія стала через кілька років, перед референдумом про незалежність України.

    — У вас такі проникливі й метафорично багаті пісні «Земля — блакитний м’ячик» і «Чом так довго мене мати не будила»…

    — «Чом так довго» була на українському радіо піснею року — вона з дуже болючого для мене альбому «Я професійний раб», яким я і себе очищав, і намагався достукатися до сердець і вух одноплемінників. А «Земля — блакитний м’ячик» писалася до приходу нового тисячоліття. Хотілося в цьому досить похмурому, прагматичному і навіть часом цинічному світі чогось світлого, щоб можна було за щось зачепитися. Бо часом, і по собі відчуваю, беруть в облогу обставини, за яких не дуже хочеться й жити. На таку «безнадьогу» спробував дати творчу відповідь: світ залишається білим, отож ще все попереду, і найкращі часи — також.

    — Ваш стан на сцені з часом змінюється?

    — Коли співаєш у 20 років, а потім у 50 — це все-таки різне. Молодим більше прагнеш подобатися, особливо дівчатам, заявити, що ти є. Трохи поживши на цьому світі, відчуваєш, що дещо в ньому вже розумієш і, можливо, тобі є чим поділитися з іншими.

    Терпіти не можу, коли відбувається два концерти за один день. Я після того настільки виснажений енергетично, що хоч у реанімацію.

    — Як потім наповнюєте душу?

    — Якщо це тур і день за днем виступи в одному місці, в другому, то радий просто виспатися: нервове збудження після сцени нікуди не подінеться, тримає тебе довго. Але тільки-но концерти завершуються, беру свого великого пса, і ми разом гуляємо схилами Дніпра чи на дикій природі, де бігають лиси, косулі. І таким чином відновлююся.

    — Подивилася розклад вашого ювілейного концерту «Останній із Могікан»: Києва там чомусь немає…

    — Коли ювілей, можна виступати з таким концертом упродовж цілого року. У деяких містах побували перед Великим постом. Потім буде пауза до Великодня, після якого ще кілька концертів. Влітку фактично мертвий сезон. А свій творчий звіт у столиці планую на осінь.

    Довгенько доведеться чекати киянам на побачення з вами.

    — Все, що роблю, — не завдяки, а всупереч. Спонсорів і меценатів, як завжди, не маю. Люди бізнесу допомагати не поспішають. Можливо, бояться. Мені часом створюють такий імідж… Хтось в Інтернеті, наприклад, написав: «злобний нацист Тарас Петриненко». Не можу погодитися, що я злобний, а тим паче — що нацист…

    Я звик покладатися на себе. Можливо, це впливає на деякі мої проекти, адже без грошей зробити їх потужними нереально. Але нічого. Зате завжди зі мною щирість.

    — Ви часто закликаєте: «Станьмо народом!» Народ якої країни гідний бути для нас взірцем?

    — Будь-який, що не замислюється, чи він народ: тому що в них із цим усе гаразд. І мій заклик, власне, до того, щоб ми стали такими, як нормальні народи світу, для яких націоналізм — можливо, навіть пережиток. А для нас це спосіб вижити. Україна настільки ослаблена століттями від усіляких окупацій, знищень, геноцидів, що дуже важко встояти на ногах. А нас ще й перемолотили асиміляцією, спецпереселенцями, котрі заповнювали хати, в яких ще вчора мешкали люди, що загинули від великого Голодомору…

    І якщо нині не вживатимемо певних радикальних заходів, то нас чекатиме доля Ірландії, де втратили свого часу свою мову, правда, потім, з горем пополам, якось її відновлювали. Але справа не лише в мові: народ повинен мати душу, а це його культура, мова і ще багато речей, без яких він просто населення. Тому закликаю насамперед говорити з тими, хто думає інакше, хоче бачити Україну підросійським колоніальним утворенням: якщо раптом ви свій апетит трохи знизите і російського стане в Україні менше, то це жодним чином не загрожуватиме ні російській мові, ні Росії. Але якщо буде навпаки, українська мова й культура з часом зникнуть. Бо все російське її просто з’їдає.

    — Особливо останнім часом.

    — Ті люди, що ввели сумнозвісний закон про мови, раніше були моїми опонентами, а нині діють як мої вороги. Бо це по суті замах на рідну матір кожного українця.

    Людмила ЯНОВСЬКА, «Урядовий кур’єр»

    ДОСЬЄ «УК»

    Урядовий Кур'єр

    Рейтинг: 4.9/5, основан на 25 голосах.
    Нравится

    Это будет Вам интересно

    Компания из Китая подает иск к властям США из-за запрета строительства ветрогенераторов

    Китайская компания Ralls, которой власти США запретили строительство в штате Орегон ветропарка по соображениям национальной безопасности, объявила, что подает в суд в США иск к Администрации ...

    На круглом столе в ВССУ обсудят вопросы применения положений глав 20 и 21 УПК

    Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел организует проведение круглого стола по вопросам применения положений глав 20 и 21 Уголовного процессуального ...

    Британці хочуть дістатися до озера в Антарктиді, яке поховала трикілометрова крига

    Британські вчені розпочали бурити поверхню льоду Антарктиди, аби дістатися до глибинного озера Еллсворт у надії виявити життя під багатокілометровим шаром криги.

    Заводи «Богдан» призупинили випуск маршруток

    У вересні заводи корпорації Богдан, розташованих у Черкасах і Луцьку,випустилилише один автобус і жодного легкового автомобіля.

    Об адвокате
    С огромной благодарностью отзываемся о тех, от кого зависит существование интернет портала.

    Этот портал не друг - этот интернет сайт, практически, - родственник для всех, кто сегодня живёт интересными идеями!
    Рекомендовано Адвокатом
    Телефон семейных адвокатов
    Статьи о семейном праве
    Стягнення заборгованості через суд

    Стягнення заборгованості через суд Часто стягнення заборгованості з боржника буде можливим здійснити лише після того, як було розглянуто та задоволено судом ...

    Розірвання шлюбу із засудженим, або ув'язненим

    Розірвання шлюбу із засудженим, або ув'язненим Сьогодні можна ініціювати «розділ» шлюбу з ув'язненим в суді, РАЦСі, якщо не мається спільних дітей.

    Консультации Адвоката
    Новости Семейного права
    Утверждена программа празднования Нового года ...

    Утверждена программа празднования Нового года в Киеве Мэр Киева Виталий Кличко утвердил программу празднования Нового года в столице. Об этом говорится в сообщении пресс-служба Киевской городской государственной администрации.

    Очільники вищих органів судової влади звернулися ...

    Очільники вищих органів судової влади звернулися до  Президента України та Голови Верховної Ради України У зв’язку із підготовкою внесення змін до бюджетного законодавства, в яких передбачається зарахування коштів від надходження судового збору до загального фонду державного бюджету, чим повністю ...

    Обладателем Кубка «Фемиды» стала команда Оболонского ..

    Обладателем Кубка «Фемиды» стала команда Оболонского райсуда г.Киева 13 декабря с. г. в преддверии Дня работников суда на территории учебно-тренировочной базы ФК «Динамо» состоялись финальные матчи и торжественное закрытие V турнира по мини-футболу среди команд судебных учреждений за Кубок «Фемиды». Турнир проводится под патронатом Совета судей Украины и Государственной судебной администрации (ГСА) Украины.

    77622d60ce9d54ae9fda0d258266067b