У жіночому Мовчанському Пресвятої Богородиці монастирі сьогодні мешкають 15 пожилиць, для яких основою і суттю життя є служіння Господу
Коли ступаєш на територію древньої Мовчанської обителі, мимоволі проймаєшся особливими почуттями. Здається, що самі небеса здіймаються до бездонності, аби влити в душу особливе світло — трепетне, хвилююче, неповторне.
Понад чотири століття височіє монастир на косогорі присеймівських пагорбів. Його кам’яні стіни чули не тільки умиротворені молитви, а й здригалися від грому гармат і вибухів снарядів та бомб, тривожного подзвону мідних дзвонів і гіркого плачу.
Споруджена на початку ХVІ століття в Путивлі-граді (нині — Сумська область) кам’яна фортеця стала монастирем, який пам’ятає і опального Лжедмитрія — Грицька Отреп’єва, і бунтарське завзяття Івана Болотникова, і безчинства войовничих атеїстів.
Вочевидь, так вирішив Бог, щоб обитель пройшла крізь ці випробування. Аби потім відродитися з руїн і попелу, постати у всій своїй величі і красі, вітаючи тисячі парафіян, туристів і прочан своїм небесним передзвоном.
Сьогодні тут жіночий монастир, який розпочав свій літопис з 1997 року. За цей час духовна перлина по-справжньому розквітла і стала однією із знакових у Слобожанському краї.
Церковні бандуристки чарують слухачів своїм співом. Фото Володимира КОВАЛЕНКА
Ігуменя Феодосія розповідає…
У будинку настоятельки монастиря ігумені Феодосії вишуканий порядок, чистота і затишок. Пропонує чай, печиво, цукерки, які подає помічниця черниця Флора. А ще — млинці із сиром та родзинками, приправлені густою сметаною. Настоятелька відразу уточнює, що страву приготували власноруч послушниці. До того ж, додає, майже всі харчові продукти — власного виробництва, бо водночас із відродженням храму почали дбати про створення підсобного господарства, аби ні від кого не залежати.
Ігуменя Феодосія (Запольська) у Мовчанському храмі з першого дня його відродження, тобто вже 16 років. Сама з Поділля, свого часу працювала технологом на Вінницькому молокозаводі. Пригадує, як зустріла свого духівника, який справив визначальний вплив на світогляд. За кілька років після знайомства твердо вирішила присвятити своє життя Господу, пройшовши шлях від послушниці до ігумені.
Про будні говорить коротко, але ємко: майже весь час минає в молитвах. Це основа основ життя мешканок монастиря. Їх зараз 15: дві — послушниці, чотири — монахині, решта — черниці. Мешкають в окремому корпусі — в келіях. Підйом — о 5.30, відбій о 21-й годині.
Як приходять до монастиря? Виключно через віру в Бога. Трапляється, що окремі мирянки мотивують своє бажання стати послушницями, аби втекти від мирської суєти. Однак така аргументація не сприймається і не приймається. Основне — усвідомити своє єдине призначення, яке полягає в самовідданому служінні Господу.
Період чернецької спокути може тривати від року і до 5—7 чи й довше. Все залежить від старанності і ретельності послушниць. Коли ж не залишається найменших сумнівів, аж тоді вони стають черницями. Далі — нові випробування, аж доки пройде обряд постригу в чернецтво. Тобто духовні екзамени тривалі, виснажливі, скрупульозні і відповідальні.
Мовчанський монастир — духовна перлина Слобожанщини. Фото Володимира КОВАЛЕНКА
Дива дивнії
Знайомлячись із побутом пожилиць монастиря, почув низку надзвичайно цікавих і дивних історій, пов’язаних з життям храму.
Як розповіла ігуменя Феодосія, першого ж літа, тобто 1997 року, взялися заготовляти сіно для корівчин. Власноруч косили трави у заплаві Сейму, сушили, складали в копиці. Одного разу переправлялися човном через річку до храму, аби за кілька годин повернутися за просушеним сіном. Аж раптом пішла густа злива, що буквально залила луки. Шкода стало своєї роботи —адже яка там сила в жіночих руках?
Однак, як розповіла ігуменя, чомусь подумалося майже неймовірне: а раптом дощ обійшов стороною сіно для монастирських молочниць? І що ж? Повернувшись надвечір до заплави, не повірили очам: скирти стояли сухі-сухісінькі, начебто зливи і не було.
Далі — більше. Повертаючись до обителі, побачили, як рибалки ловили рибу. І так захотілося бодай одного смаженого карасика, що й не передати. А коли повернулися до храму, першою, кого зустріли, була парафіянка Зоя. Вона принесла на гостинець сестрам, як зараз пам’ятає, … 9 смажених карасів. Як говорить ігуменя, смачніших не їли за все життя.
От і спробуй після цього не вірити у дива!
Перед чудодійною іконою
Своєрідним продовженням див, що супроводжують життя обителі, є події, пов’язані зі списком чудотворної ікони Мовчанської Пресвятої Богородиці. Вона — святиня і заступниця храму, перед її чудодійною силою відступають різні негаразди, труднощі і навіть хвороби.
Коли років зо п’ять тому велися відновлювальні роботи, храм заборгував будівельникам кошти, еквівалентні трьом тисячам доларів. Де їх узяти, адже рахунок порожній?
Разом із сестрами ігуменя молилася перед ликом Пресвятої Богородиці, просячи підтримки і допомоги. А наступного дня до храму прийшов один з парафіян, який передав у дар саме таку суму грошей (хоча про гостре безгрошів’я знали лише кілька пожилиць).
…А коли створювали хор, постала проблема з піаніно. Довго сушили голову над тим, де і як придбати такий потрібний, однак недешевий музичний інструмент. Невдовзі з Конотопа завітав лікар однієї з тамтешніх лікарень. Розповів, що його донька вийшла заміж, виїхала за кордон, а вдома залишилося … піаніно. То чи не забрали б його до храму?
Зараз на цьому інструменті грають церковні хористки. Як, до речі, на бандурах та інших музичних інструментах, якими розжилися протягом кількох останніх років.
…а земне залишається земним
Що це саме так, сумніватися не випадає. Адже в храмі діє окремий господарський двір, завдяки йому вдається не просто виживати, а повноцінно жити.
Монастир має підсобне господарство, в якому чотири корівчини, кілька десятків курей, легковий та вантажний транспорт. Є власна пекарня, де послушниці печуть хліб, булки, різну здобу. Господарство порають по черзі —залежно від щоденного послуху, який готує ігуменя (іншими словами, наряд на роботу).
Ігуменя має власний мобільний телефон, ще кілька видають пожилицям за потреби. Наприклад, коли котрась із них виїжджає у відрядження, бо в дорозі все може трапитися. Окремі пожилиці, в тому числі настоятелька, мають водійські права. Як, приміром, послушниця Тетяна, яка в монастирі десять років.
Всі обов’язки по господарству чітко розподілені. Вже згадувана черниця Флора водночас і дзвонар, і келар, і співає на кліренсі. Регент (керівник) хорового колективу — черниця Феофанія, яка родом з Криму, чудово шиє і вишиває, що стає в особливій нагоді. А черниця Іустініана відповідальна за господарський двір, економка.
Власне, ті чи ті обов’язки має кожна мешканка храму — від їх виконання і залежить як духовне, так і матеріальне щодення всього колективу монастиря.
Рука, що подає, хай не збідніє
Протягом бесіди і зустрічей у монастирі ігуменя особливо наголошувала на винятковій ролі благодійників, меценатів, простих парафіян, які надають храмові посильну матеріальну допомогу. Адже сьогодні, за великим рахунком, мешканки мають змогу більше зосереджуватися на духовних, аніж мирських питаннях.
Серед тих, хто допомагають у повсякденні і взяли на себе численні клопоти щодо забезпечення худоби кормами, — керівники місцевих сільськогосподарських підприємств Валерій Волков, Михайло Шаповалов, Євген Владимиров, Микола Комар. Значну матеріальну підтримку надають благодійники і меценати Андрій Кисіль, Олексій Кривопішин, Василь Кривобок, Олександр Капослєз та багато інших. Їхні імена тут називають з особливою шанобою.
