Прем’єра має відбутися у грудні нинішнього року
На станції Цвіткове у Городищенському районі на Черкащині недавно проходили зйомки кількох епізодів спільного українсько-американського художнього фільму з робочою назвою «Кобзарі» режисера Олеся Саніна. В основу картини покладено щоденник британського журналіста Гарета Джонса, який хотів відкрити правду світові про український геноцид, організований більшовиками на чолі зі Сталіним. За сценарієм фільму, молода англійська сім’я подорожує Україною, на одній зі станцій їхній хлопчик Пітер відстає від потяга, знайомиться з кобзарем Іваном Кочергою і починає мандрувати з ним містами і селами. Хлопчак дорослішає, стає юнаком, закохується, вчиться радіти і співпереживати... А взимку 1934-го Івана Кочергу разом із кількома сотнями інших лірників страчують під Харковом, на сумнозвісному з’їзді кобзарів. Єдиний свідок страшного злочину — Пітер...
Режисер фільму Олесь Санін, автор фільмів «Мамай» і «Матч», вподобав залізничну станцію Цвіткове. Та й не тільки він. Місцеве депо приваблює кінематографістів. Тут зберігається кілька паровозів першої половини ХХ століття. Це радянська залізнична техніка, але є один американський екземпляр. Деякі паротяги відремонтовані й діють. Отож відтворити колишню епоху завдяки їм не так і важко. Цікаво також, що у Квітковому, окрім американських, британських та українських акторів, узяли участь і працівники місцевого депо. Невеличкі ролі машиніста і кочегара зіграли Артем Биба та Микола Помазан з Городища. А безпритульних хлопчаків, до яких спершу пристає Пітер, — учень третього класу Городищенської школи № 1 Денис Клепко та чотирирічний Богдан Мироненко.
Робота над фільмом неймовірно цікава. Тим більше з таким режисером, актором, сценаристом, як Олесь Геннадійович. Сам він людина надзвичайно різнопланова — грає на бандурі, торбані, колісній лірі і продовжує волинську лірницьку традицію. Деякий час виготовляв музичні інструменти, успадкувавши ремесло від діда. Під псевдонімом Олесь Смик входить до Київського кобзарського цеху.
Участь у зйомках для місцевих акторів-аматорів видалася неймовірно цікавою і водночас складною. Адже і вони, й актори вкотре повторювали, здавалося б, до блиску відшліфований той чи той епізод, а зйомки тривали з ранку до пізнього вечора. До речі, три дні виснажливої роботи вилилися всього у дві хвилини екранного часу…
