Так сталося і з моїм родичем, коли на нього напав бродячий собака у людному місці Голосіївського парку і добряче покусав за ногу. Рану обробили у травмпункті (вона виявилася надто глибокою) і запевнили, що робити уколи проти смертельного сказу немає сенсу, адже у столиці вже кілька років поспіль випадків цієї хвороби не виявлено. Проте через два місяці родичеві передзвонив лікар з того самого травмпункту і сказав, що вакцинацію проти сказу все-таки треба проводити, натякнувши, що і палиця бодай раз на рік стріляє. Як виявилося, ця «палиця» у травмпункті при Оболонській районній лікарні Києва чомусь була напоготові «стріляти» принаймні у шість сотень людей, яких покусали собаки не так давно (саме стільки людей вакцинують проти сказу лише в одному районі столиці!). Утім, річ навіть не лише в тому, чи може та чи та тварина бути хворою на сказ, який «подарує» своїм «братам старшим». Нікому не хочеться отримувати глибокі рани, а, приміром, маленьким дітям, окрім цього, ще й неабиякий переляк, і навіть залишитися після такої «зустрічі» з твариною заїкою. Нещодавно, йдучи відомою околицею Києва — площею Тараса Шевченка, — я просто здригнувся. Світлого осіннього дня, коли переливалися чудові сонячні зайчики, благодатну тишу порушило жахливе виття багатьох бездомних тварин, яке було дуже схоже на звуки, що видавав собака Баскервілів у славетній радянській екранізації про Шерлока Холмса.
Ні, не подумайте, що не люблю тварин. Вони чудові й часто віддані людям і на любов до них відповідають щирими почуттями. Однак із цим потрібно щось робити. Те, що питання стерилізації й завезення таких собак до притулків у нашій країні вирішують украй неефективно, — факт. Ніхто не каже про остаточне ухвалення справді жорстокого законопроекту, яким, як вважають захисники тварин, легалізують полювання на них і фактичне вбивство. Цікаво: якщо стерилізацією таких тварин в Україні займаються нечисленні міжнародні громадські організації, то про притулки для них нині майже ніхто не говорить. І зрозуміло, чому: потрібні надто великі кошти, і без допомоги місцевої влади впоратися із цим важко. Хоч, приміром, як вважають спеціалісти фонду Four Paws (українською перекладається як «Чотири лапи»), стерилізовані собаки стають неагресивними, тобто такі тварини на людей нападати вже не повинні. До того ж, їм паралельно роблять і вакцинацію проти сказу. На думку фахівця фонду, на них не вистачить жодних притулків, то чому б тваринам не «оселятися» й надалі просто неба на наших проспектах і площах? Цікава думка. Проте, як влучно сказав один із очільників Миколаєва, собака кусає не тим місцем, яке йому видаляють під час стерилізації.
Коли ж стерилізацією та імунізацією можна істотно зменшити кількість безпритульних тварин у містах? У Four Paws не можуть назвати певної дати для України, проте зазначають, що завдяки таким діям організацій кількість собак в одному з румунських міст за сім років зменшилася на 93%. Погодьтеся, що термін чималий, а популяція знизилася далеко не в рази.
