АУТСАЙДЕРИ, ВПЕРЕД!
Як розвиваються менш популярні серед українців види спорту
Футбол, звісно, посідає чільне місце з-поміж уподобань співвітчизників і, з огляду на виступи вітчизняних клубів на євроарені та підвищення загального рівня Прем’єр-ліги, поки що на нього не може зазіхнути жоден з ігрових видів спорту. Та, поза сумнівом, є прихильники і в інших «китів», таких, як баскетбол, теніс та хокей. А ось що відбувається з менш популярними серед українців видами спорту? Одразу на думку спадає, що до десятки найбагатших спортсменів світу входять лише два футболісти (Ліонель Мессі та Кріштіану Роналду). Перше місце протягом багатьох років посідав американський гольфіст Тайгер Вудс.
Гольф: природолюбам на замітку
Багатьом гольф цікавий з огляду на його елітарний статус. Це спричинено не тільки високою ціною на обладнання (середня ціна за ключку — 3000 грн), а й тим, що будівництво полів для гольфу вимагає великих капіталовкладень (принаймні кілька мільйонів доларів). Про масовість цього виду спорту, який виник у Шотландії у ХV сторіччі, нині не йдеться. Однак те, що у 2009-му його повернули до списку олімпійських видів спорту (змагання з гольфу на літніх Олімпійських іграх проводили тільки на двох Олімпіадах — 1900-го і 1904-го), змушує звернути на гру з ключкою пильнішу увагу.
Володимир Кличко: може замахнутися на олімпійську нагороду з гольфу. Фото УНІАН
Всеукраїнську федерацію гольфу було створено 10 червня 1997 року. Але перші клуб і поле для гольфу з’явилися лише у 2008-му. Тоді у Луганську відкрився Перший Гольф Клуб. Відтоді в Україні розпочали свою роботу інші гольф-клуби, серед яких «Гольфстрім» (Київ), «Superior Golf Club» (Харків), «Vik&Son» (Запоріжжя), «Yalta Golf» (Ялта), «Гольф-Центр» (Київ), Royal Kiev Golf Club (Київ), Одеський міський гольф клуб та інші.
Цього року Всеукраїнська федерація гольфу спільними з клубами зусиллями організувала в Україні Кубок України, чемпіонат України серед сеньйорів, відкритий чемпіонат України, відкритий чемпіонат України серед клубних команд.
Щодо яскравих персоналій, то їх українському гольфу навряд чи бракує: серед любителів цієї гри такі відомі спортсмени, як футболіст Андрій Шевченко, хокеїст Дмитро Христич (віце-президент Всеукраїнської федерації гольфу), боксер Володимир Кличко та тенісист Андрій Медведєв.
На сьогодні, першим номером в українському гольфі є луганчець Роман Кобитєв, серед жінок найкраща киянка Юлія Малимон.
Слід зазначити, що Всеукраїнська федерація гольфу намагається розширити географію змагань, що допомагає популяризації цього виду спорту в країні. Так, цього року змагання проходили у Києві, Луганську, Харкові, а також у Туреччині, де відбувся розіграш Зимового кубка України. Харків — головний претендент на центр підготовки олімпійського резерву збірної України з гольфу. Також у харківського клубу є своя академія, а це означає, що про майбутнє цього виду спорту справді дбають.
Гольф хоч і вважається аристократичною грою, набув великої популярності у світі. І попри те, що у нашій країні він не досяг ще й підліткового віку, до Олімпіади в Ріо-де-Жанейро маємо 4 роки. Тож за правильного підходу на ній може знайтися місце й для українських гольфістів.
Регбі: доштовхались до Олімпіади
Майбутнє є і в кардинально відмінної за духом гри — регбі. При цьому овальний м’яч може похвалитися й неабияким минулим у нашій країні. Перші регбійні команди в Україні було створено ще на початку 60-х років минулого століття в Києві, Дніпропетровську й Одесі.
Тендітними руками овальний м’яч тримати зручніше. Фото УНІАН
1968 року відбувся перший чемпіонат СРСР з регбі-15 (основний різновид, у якому грають по 15 гравців у кожній команді), і серед інших у ньому взяв участь клуб з України — київське «Динамо». У наступні роки, аж до самого розпаду СРСР, у різних чемпіонатах СРСР з регбі (у вищій та першій лігах) щороку виступали 5—6 команд з України, а команда «Авіатор» з Києва в 1978 році здобула чемпіонський титул. Збірна СРСР двічі виборювала срібні медалі чемпіонатів Європи, тричі була бронзовим призером. У її складі завжди були регбісти з України.
Федерацію регбі України засновано 16 грудня 1991 року, в червні 1992-го країна стала колективним членом FIRA-AER (Європейська асоціація регбі), а в жовтні того самого року — IRB (Міжнародна рада регбі). З 1993 року збірні команди України з регбі-15 беруть участь у відбіркових матчах чемпіонату Європи та кваліфікаційних етапах Кубка світу.
До 2004 року чемпіонати України з регбі-15 проходили у двох лігах — Вищій і першій. З 2005 року ліг стало три: Суперліга, Вища та перша ліги. У них беруть участь 18 клубів.
Інший різновид гри — регбі-7 (саме він стане олімпійським у Ріо-де-Жанейро) теж розвивається. Національні збірні України, як чоловіча, так і жіноча, входять до топ-12 найсильніших команд Європи. Щодо внутрішнього чемпіонату серед жінок, то в ньому нині домінує одна команда — одеська «Відрада». Цього року одеський клуб у головному матчі турніру розгромив київський «Фенікс» — 43:0. Як відомо, брак конкуренції — найкоротший шлях до регресу, і президент федерації Владислав Булгаков вважає, що об’єднання чемпіонатів України, Росії та Молдови зробить змагання видовищнішим та цікавішим.
Із ним погоджується Олена Блануца, капітан «Відради» та збірної України: «Міжнародний чемпіонат збільшить конкуренцію у збірній України та допоможе розвитку нашої першості загалом», — передає її слова прес-служба РК «Кредо-1963».
Але це лише короткостроковий порятунок. Це вершина айсберга. А більша, невидима його частина — регбі на молодіжному рівні. Це те підгрунтя, без якого немає майбутнього у жодного виду спорту. В цьому напрямку також робляться певні кроки. Так, з 2010 року в Одесі проходять матчі в Дитячій лізі з регбі-5 (безконтактний різновид регбі, де грають п’ятеро гравців у кожній команді), яка показала себе з найкращого боку.
Одеський досвід уже перейняв і Харків, де у квітні цього року Федерація регбі України провела «Кубок першої столиці» серед школярів 10—12 років. Окрім цих двох міст, такі змагання з’являться ще принаймні у трьох обласних центрах.
Не забувають у федерації і про студентів. Цього року в Одесі провели універсіаду з регбі-7 серед студентів із семи міст (Дніпропетровськ, Київ, Львів, Одеса, Тернопіль, Харків, Хмельницький) та АР Крим. Чемпіонами стали хмельницькі студенти, що у фіналі здолали команду з Одеси з рахунком 22:19.
План дій з поліпшення стану регбі в Україні, який запропонував президент федерації Владислав Булгаков, здається простим: «Для того, щоб у регбі був надійний фундамент, цей спорт повинен стати масовим. А щоб спорт став масовим, його повинні любити. Щоб його полюбили всі, його повинні полюбити діти. Щоб його полюбили діти, їм достатньо зіграти у регбі-5. Це простий і правильний шлях, який приведе нас до успіху».
Дзюдо: борітеся — поборете
Символічно, що дзюдо стало олімпійським видом у Токіо в 1964-му. Та про це японське бойове мистецтво дізналися в СРСР ще на початку 30-х років ХХ століття. Щоправда, в 1937-му, після смерті Василя Ощепкова, який пропагував дзюдо у країні, про це бойове мистецтво забули. Саме включення до програми Олімпійських ігор дало поштовх для розвитку цього виду спорту, а представники України завжди входили до збірних СРСР із дзюдо і досягали великих успіхів.
На таких турнірах, як «Олімпійські надії — 2012» зростають майбутні Гонтюки і Машуренки. Фото УНІАН
Згадаймо, приміром, Анатолія Бондаренка («золото» чемпіонату Європи 1969 року в Остенде у ваговій категорії до 80 кг), Анатолія Новікова («бронза» на Олімпійських іграх 1972 року в Мюнхені у ваговій категорії до 70 кг), Сергія Новікова («золото» на Олімпійських іграх 1976 року ув Монреалі у категорії понад 93 кг), Валерія Двойнікова («срібло» Монреаля у категорії до 80 кг), відомих шанувальникам дзюдо не тільки в межах нашої країни.
Дзюдо продовжило своє існування і в незалежній Україні. 21 січня 1991 року на установчій конференції у Києві було засновано Федерацію дзюдо України. Уже у травні 1993-го збірна України виступила на чемпіонаті Європи серед чоловіків та жінок в Афінах. Перші успіхи до українських дзюдоїстів прийшли ще за два роки, коли наші спортсмени здобули дві бронзові медалі: чемпіонату світу і Європи.
Надалі наші спортсмени здобували медалі різного гатунку як на чемпіонатах світу, так і в першостях Європи. Найбільшими ж досягненнями українського дзюдо вважаються медалі, здобуті на Олімпійських іграх. Бронзову медаль в Сіднеї здобув Руслан Машуренко (90 кг), а Роман Гонтюк (81 кг) — «срібло» в Афінах та «бронзу» в Пекіні. На останній Паралімпіаді в Лондоні вже звично сильно виступили і наші дзюдоїсти-паралімпійці — 5 медалей (3 золоті й 2 бронзові).
Нині в Україні дзюдо займається майже 30 тисяч людей. Майже в усіх областях країни для охочих ознайомитися ближче з цим бойовим мистецтвом відкрито двері секцій, клубів та шкіл. Федерація дзюдо України разом із Міністерством освіти і науки, молоді та спорту щороку проводить чемпіонат і Кубок України, національні чемпіонати у п’яти вікових категоріях (U-13, U-15, U-17, U-20, U-23). Ці змагання проходять по всій країні й стабільно збирають велику кількість учасників, що допомагає підтримувати інтерес молоді до дзюдо.
