Рівненські школярі досліджують генеалогію своєї гімназії
Пошук людей, які стояли біля витоків гімназії у 1923—1939 роках, свого часу привів гімназистів до дочки викладача Георгія Косміаді Надії — художниці зі світовим іменем, і до сина тодішнього професора географії Михайла Гуцуляка.
Все почалося від короткої згадки
«Надія Косміаді зокрема повернула в Україну, в Рівне, яке вважає рідним, колекцію батькових картин, — розповіла директор Рівненської української гімназії, кандидат педагогічних наук Тетяна Кухарчук. — А син Михайла Гуцуляка Ераст запровадив для талановитих гімназистів іменні стипендії. Дарма, що Надія Георгіївна живе в Італії, а Ераст Михайлович — у Канаді: в незалежній Україні кордони вже не заважають нашому щирому спілкуванню. Адже обидві родини спіткала доля емігрантів. Не уникла її й родина колишнього професора математики гімназії Надії Шульгиної. Після трьох років копіткої дослідницької роботи наші педагоги та учні відкрили для себе не лише постать цієї талановитої жінки, а й увесь славетний рід Шульгиних, які чимало зробили для утвердження українства».
«Про Надію Шульгину-Іщук спочатку була тільки коротка згадка у двох книжках нашої гімназійної бібліотеки, — додала вчителька математики Тамара Нагай. — Знали, що до Рівного вона приїхала з Києва. Тож скористалися й пошуковими програмами Інтернету. Переглядаючи архів радіо «Свобода», побачили інтерв’ю Наталії Іщук-Пазуняк (доньки Надії Шульгиної-Іщук). У Союзі українських націоналістів дізналися її контакти. Пані Наталія надіслала нам з Америки, де вона проживає, копії документів сімейного архіву. І, звісно ж, ми отримали більше інформації про життя Надії Іщук та її родини і до переїзду в Рівне, і в еміграції. Ця робота зацікавила гімназистів: вони написали пошукові роботи про життя Надії Іщук. А історик Валентина Доброчинська допомогла знайти додаткові матеріали в архівах Рівного та Києва. Систематизувавши знайдене, ми вирішили створити в гімназії кабінет-музей математики імені Надії Шульгиної-Іщук. Уся її родина — справжні патріоти України, які зробили неоціненний внесок у розвиток освіти, духовності, української державності.
Столярували математично
Надія Шульгина-Іщук — з роду Шульгиних і Устимовичів. Батько, Яків Шульгин, був істориком і активним членом української «Старої громади», палким прихильником Драгоманова і видавцем його праць. За деякі статті (з критикою царя Петра Першого) він відбув чотири роки заслання в Сибіру. Мати, Любов Миколаївна, з давнього українського роду Устимовичів, була ідейною українською громадянкою і в цьому дусі виховувала своїх дітей.
Надія здобула вищу освіту на фізико-математичному відділенні Бестужевських вищих жіночих курсів у Петербурзі. То був перший жіночий університет Росії, який діяв у 1878—1918 роках. Про роботу у приватній на той час Рівненській українській гімназії (РУГ) Надія Яківна написала у спогадах: «У 1927 році, коли я приїхала до Рівного, щоб у цій гімназії викладати математику, там було понад 200 учнів… Відчувалася дружня родинна атмосфера між учнями й учителями. Я була рада, що опинилася на рідній землі і могла працювати для нашої молоді».
У Рівненській гімназії професорка нестандартно підійшла до викладання «королеви наук». Доводила: «Законам математики підлягає все, що нас оточує, це така ж природнича наука, як і фізика, хімія чи біологія, тільки її закони ще загальніші». Тому й створила математичний гурток і майстерню: учні, поєднуючи знання з математики зі столярною справою, виготовляли прості геодезичні прилади, моделі геометричних фігур і використовували їх на практиці. Згодом вироби, реферати і математичні газети склали основу музею математики, який відвідували учні та вчителі інших рівненських шкіл.
Від родинної світлини завжди віє теплом: Надія Шульгина із чоловіком та доньками. Фото із сімейного архіву
«Жили вірою в майбутнє України»
У 1944 році після звільнення Рівного від нацистської окупації родина Шульгиних-Іщуків покинула рідну землю. Її шлях проліг до Німеччини, де перебивалися у таборах для біженців. У Саксонії (її окупували радянські війська) померла мама — Любов Шульгина. І родина пішки вирушила до Баварії, до американської зони. Там, у таборі Аугсбург, де було чимало людей із фаховою вищою освітою, вони організували школи і Український університет з вивчення точних наук. Надія викладала математику, а Роман Іщук — географію України. Вони щиро сумували за Україною і Рівним…
1949-го, під час другої хвилі еміграції, їхній шлях проліг до Америки. Донька, Наталка Іщук-Пазуняк, згадує: «В Америці ми завжди жили вірою в майбутнє України». А Надія Іщук, вступивши до Союзу українок Америки, продовжувала активну просвітницьку та методичну роботу.
1968 року українські емігранти — вчителі та учні Рівненської української гімназії 1923—1939 років — у Нью-Йорку урочисто відзначили 80-літній ювілей Надії Шульгиної-Іщук. А 9 квітня 1979-го, коли на 91 році життя вона померла, на похорон, окрім родини, друзів і знайомих, прибуло багато колишніх учнів. Це був прояв вдячності й поваги професорці математики й просто щирій українці. На панахиді митрополит Мстислав (Скрипник) сказав про неї як про «нащадка родів українських патриціїв, які віками зберігали українську національну духовність».
Тоді ж україномовна газета «Свобода», що виходить у США, писала: «Рід Шульгиних зложив Батьківщині найбільші жертви: дав українській справі інтелект і матеріальну підтримку — вклад і меценатство Якова Шульгина, жертву життя — брат Володимир поліг під Крутами, інтелект — брат Олександр Шульгин і сама Надія Іщук».
