Одного ранку такий діяч, що поставив на газон авто, аби з ближнього каштана падала на нього тінь, підстрибував, галасуючи:«Киш звідси, киш!» Злякані горобці і голуби кидалися геть.
— Сідають на дерево, а потім гидять на машину, — пояснив здивованим перехожим.
— Але ж газон — не автостоянка, ви б забрали звідти свого «коня» і не лякали пташок, бо не вони винні, а ви…
Такої відповіді порушник не сподівався. Від здивування і обурення спершу навіть не знайшовся, що сказати.
— Ви мені не указ, де ставити машину, вас це не стосується! — нарешті вигукнув.
Приблизно так відповідають ті, що жбурляють де попало недопалки, курять у під’їздах, миють автівки у Дніпрі і залишають після шашликів купи сміття на його берегах, власники кіосків, до яких підвозять товар газонами і тротуарами… Людей, що звикли задовольняти особисті інтереси за рахунок ущемлення прав інших, дедалі більшає. Аргумент сильного ліктя працює без вихідних. Частина нахаб навіть не усвідомлюють, що чинять зло. Йому хочеться, от і все. Так виховані. Вовчі закони за останні двадцять років стали майже правилами хорошого тону — хто їх не сповідує, успішним (з точки зору ментальності багатіїв) не стає. Вони з тих, про кого давним-давно говорили: «Коли б свині крила, вона б і небо зрила».
До неба не дістали. А от Київ перетворили на місто, майже непридатне для життя. Не випадково ж столицю України визнано найбруднішою столицею Європи. Були ж часи, коли ми пишалися, що Київ — найзеленіше місто континенту. Раділи ми й чистоті Дніпра. Нині його територія, що проходить Україною, брудніша, ніж у Росії і Білорусі.
Причин, звісно, багато. Та чи не найсуттєвіша — вседозволеність і безкарність. Так, у нас є закони, що регламентують поведінку, передбачають штрафи за порушення. Однак складається враження, що їх приймали для колекціонування. Бал править не закон, а його порушники, звідси й відповідна мораль, точніше, аморальність. Виховання. Скажуть: яким буде його ефект у школі, коли вчитель розповідає одне, а в реальному житті діти бачать протилежне? Або таке. У столиці відзначали День Дніпра. Потрібна справа? Дуже. Насамперед, щоб привернути увагу до назрілих проблем і пошуку шляхів їх розв’язання.
Що ж придумали в одному з районів? Киян дуже активно запрошували на… парад вишиванок. Можна зрозуміти, коли б усі, хто одягне вишиванку, взяли участь у прибиранні берегів Дніпра. Таким чином поєднали б урочистість моменту з практичним внеском у збереження довкілля. Організатори ж запропонували пройти… мимо сміття урочистою ходою. Чи не абсурд?
Дехто може зауважити, що автор надто акцентує на дрібних проблемах. Одначе у природі, як і в людських стосунках, немає дрібниць. Ми ж останніми роками звикли до того, що всі негаразди, які відбуваються в державі, — справа не чиїхось конкретних рук, а якоїсь невідомої сили. Тому важливо, щоб людина, яка ставить автомобіль на газоні і проганяє з дерева пташок, зрозуміла: вона — один з винуватців опускання Києва до найбруднішої столиці Європи. Після цього та людина має усвідомити ще одне: на ньому і його автомобілі життя не закінчується — на цій землі мають жити його діти й онуки. Без змін у його свідомості, а отже, й поведінці, умови для них складуться не найкращі.
