Головуючий у 1 інстанції - Папаценко П.І.
Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2012 року справа №2а/0519/447/12 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І,Д., суддів Шальєвої В.А., Бишова М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 02 липня 2012 року по адміністративній справі №2а/0519/447/2012 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про зобов'язання поновити виплату пенсії за віком, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач просив зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за віком з на території України з 22.02.2012 року.
В обґрунтування позову зазначив, що з 1996 року по 1999 рік перебував на обліку у відповідача та отримував пенсію за віком. В 1999 році позивач виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль. У лютому 2012 року звернувся до відповідача з заявою про відновлення виплати пенсії на території України, але відповідач відмовився, посилаючись на необхідність особистого звернення позивача до УПФУ з документом, який посвідчує особу та реєстрацію на території України. Така відмова є протиправною з огляду на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року щодо відповідності Конституції України положень п. 2 ч. 1 ст. 59 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 02 липня 2012 року позов задоволено. Зобов'язано УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з 22 лютого 2012 року.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що виплата пенсій особам, які виїхали за кордон після 01.01.2004 року регулюється ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому з набранням зазначеним Законом чинності з 01.01.2004 року, положення ст. 51 в редакції до 07.10.2009 року, застосовуються до пенсіонерів, що виїхали за кордон за період з 01.01.2004 року по 07.10.2009 року. Дія ст.51 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із змінами, внесеними відповідно до рішення КСУ № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року поширюється на осіб, що виїхали на постійне місце проживання після 07.10.2009 року. З огляду на викладене позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, і встановила наступне.
ОСОБА_2 була призначена пенсія за віком у 1996 році на підставі його заяви відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 1999 року виплата пенсії припинена відповідно до ст.ст. 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
22.02.2012р. позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя із заявою про поновлення виплати пенсії на території України відповідно до Рішення КСУ від 07.10.2009р. Позивачу відмовлено в поновленні виплати.
Спірним у даній справі є правомірність дій відповідача щодо відмови в поновленні виплати пенсії.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно з положенням другого речення ст. 51 Закону, під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України вищезазначених положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Положення Закону, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Тобто, після прийняття рішення Конституційним Судом України, Законом № 1058 не встановлено підстав для припинення пенсії в разі перебування пенсіонера за кордоном.
Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.
З 07.10.2009р. порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення КСУ щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону.
Згідно з частиною третьою статті 8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.
Статтею 46 Конституції України закріплено/право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у раз/повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції і законів України і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.
На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, відмовивши позивачу поновити виплату пенсії, діяв протиправно, тому суд першої інстанції обґрунтовано зобовязав відповідача поновити ОСОБА_2 виплату пенсії з дня звернення.
Тому колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись статтями 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 02 липня 2012 року по адміністративній справі №2а/0519/447/2012 - залишити без задоволення.
Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 02 липня 2012 року по адміністративній справі №2а/0519/447/2012 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий І.Д. Компанієць
Судді В.А. Шальєва
М.В. Бишов
