АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11-кп/774/100/14 Категорія: ч.1 ст.121 КК України
Головуючий в суді I інстанції суддя Федоріщев С.С.
Доповідач в суді II інстанції суддя Сербін В.В.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 лютого 2014 року Колегія суддів судової палати з кримінальних справ
Апеляційного суду Дніпропетровської області
у складі головуючого- судді Сербіна В.В.
суддів: Піскун О.П., Семопядного В.О.
при секретарі- Письменній К.В.
за участю обвинуваченого, стосовно якого винесено обвинувальний вирок- ОСОБА_3
захисника- адвоката ОСОБА_1
потерпілої- ОСОБА_2
прокурора- Ярової О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську кримінальне провадження № 12012040030000003 за апеляційними скаргами прокурора, який приймав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, потерпілої ОСОБА_2, захисника- адвоката ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року відносно:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня, громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, раніше не судимого,-
В С Т А Н О В И Л А:
В апеляції /а.с.175-219 т.2/ обвинувачений ОСОБА_3, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок за ч.1 ст.121 КК України та призначено покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі, стягнуто з обвинуваченого на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальних витрат на лікування- 20000 гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди- 100000 гривень, просить вирок суду скасувати та перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.121 КК України на ст.123 КК України чи ст.124 КК України. Матеріальну шкоду готовий відшкодовувати, а стягнення моральної шкоди вважає необґрунтованим. Вказує, що потерпіла сама несподівано вбігла на кухню, нічого не питаючи та не пояснюючи, зі словами «я тебя уб'ю», схватила його сидячого на кухні з ножем, нігтями за обличчя та голову. Від різкої болі вскочив зі стільця. В той же момент її дій, лезо увійшло потерпілій в тіло. Крім того, характеризує себе з позитивної сторони, адекватний, все вирішував мирним шляхом, на обліках у нарколога та психіатра не перебував. Вважає, що причиною сварок послугувало те, що потерпіла почала робити ремонт без його згоди, а потім 06 січня 2013 року нанесла йому удари по голові. 22 березня 2013 року за ініціативою потерпілої його незаконно помістили в психіатричну лікарню. Крім того, звертає увагу, що одразу визнавав свою вину частково і не заперечує цього. З 10 квітня 2013 року по 31 жовтня 2013 року суд в судових засіданнях не надав жодного разу висловитися, надавши слово тільки в дебатах, однак його перервали. Ніяких очевидців скоєння злочину не було, а тому свідки давали пояснення на користь потерпілої, які не відповідають дійсності. Вказує, що стягнута матеріальна шкода не підтверджується документально (а.с.171-173 т.1). Звертає увагу суду на те, що суд не надав йому оглянути речовий доказ- ніж. Просить викликати в судове засідання ряд осіб, вказаних в апеляції.
В запереченні на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений прохає скасувати вирок суду першої інстанції, перекваліфікувати його дії на ст.123 чи ст.124 КК України, стягнути з потерпілої ОСОБА_2 на його користь 100010 гривень у відшкодування моральної шкоди за погрози, тяжкі образи, поміщення у психіатричну лікарню, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на інший- домашній арешт.
В апеляції /а.с.221-223 т.2/ захисник- адвокат ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч.1 ст.121 КК України на ст.123 КК України, обравши міру покарання не пов'язану з позбавленням волі з огляду на вік та стан здоров'я обвинуваченого. Вказує суд, безпідставно припустив, що ОСОБА_3 знаходився у стані алкогольного сп'яніння, але жодного доказу в судовому засіданні на підтвердження цього факту не було надано. Також суд не вірно зробив висновок про те, хто спровокував сварку і не взяв до уваги той факт, що сама потерпіла підійшла до обвинуваченого, який перебував на кухні, що вбачається з показань самої потерпілої та свідків. Не взято до уваги те, що фактично як мінімум п'ять останніх років ОСОБА_3 знаходився під постійним психологічним тиском. Про це свідчать те, що його два рази поміщали без його згоди на лікування в психіатричну лікарню; в їх спільній квартирі проводили ремонт ігноруючи його думку; викинули з квартири старі речі пояснюючи, що вони непотрібні та не брали до уваги те, як сам ОСОБА_3 до цього відноситься. Суд не взяв до уваги, що ОСОБА_4 не визнавав, що він хотів умисно нанести своєї дочці тяжкі тілесні ушкодження, але це не означає, що вину у скоєному він не визнав. На попередньому слідстві і під час судового засідання стверджував, що не заперечує того факту, що це він наніс тілесні ушкодження, але він заперечував у умислі на їх заподіяння, стверджуючи, що був дуже наляканий тим, що донька підійшла до нього з агресивним виразом обличчя та здавила йому голову, він сприйняв це як напад і спонтанно відштовхнув її, а так сталося, що в руці у нього знаходився ніж, то сталися такі наслідки. Що стосується каяття, то він весь час стверджував, що дуже жаліє, як він каже, що сталася така трагедія.
В апеляції /а.с.172-173 т.2/ потерпіла ОСОБА_2 просить вирок суду змінити призначити ОСОБА_3 покарання за ст.121 ч.1 КК України у виді 8 років позбавлення волі. Вказує, що ОСОБА_3 свою вину фактично не визнав, навпаки намагався ввести в оману суд та уникнути покарання. Висновки відповідних медичних закладів, стверджують, що засуджений на момент скоєння злочину перебував в стані алкогольного сп'яніння, що також обтяжує покарання. Крім того, постійне зловживання алкоголю, незадовільна характеристика за місцем проживання та, як наслідок- перебування на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади в результаті зловживання алкоголем. Синдром залежності» не може слугувати обставинами, які пом'якшують покарання. За своїм психічним станом на момент скоєння злочину та на теперішній час обвинувачений може віддавати собі звіт в своїх діях (бездіяльності) та керувати ними, у лікаря-психіатра на обліку не перебуває. Аналізуючи вищенаведені обставини та факти, суд правильно прийшов до висновків щодо призначення покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним його обставинам та наслідкам, а також даним про особу обвинуваченого, але безпідставно призначив засудженому покарання у виді лише 6 (шести) років позбавлення волі, не застосувавши більш тяжке покарання- позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.
В зміненій апеляції прокурор, який приймав участь в розгляді справи в суді першої інстанції просить вирок суду скасувати в частині вирішення цивільного позову у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, а також у зв'язку з допущенними судом першої інстанції істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд цивільного позову в суді першої інстанції. Обґрунтовує це тим, що висновки суду щодо цивільного позову, заявленого потерпілою ОСОБА_2, судом належним чином не вмотивовані. Більш того не містять жодного посилання на норми цивільного та цивільно-процесуального законодавства, що суперечить ППВСУ № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_3 довірив захист своїх інтересів захиснику- адвокату ОСОБА_1, відкликавши свою заяву про відмову від цього захисника, стосовно залучення брата у якості громадського захисника- відмовився, прохав лише повідомити останнього про місце, дату та час розгляду справи та підтримав свою апеляцію, і апеляцію свого захисника, прохав перекваліфікувати його дії зі ст.121 ч.1 КК України на ст.123 КК України, чи ст.124 КК України, призначити покарання за цими статтями не пов'язане з позбавленням волі, змінити при цьому запобіжний захід, оскільки не хотів навмисно спричиняти тілесних пошкоджень потерпілій, яка сама спровокувала сварку, намагалася його побити, пошкрябала обличчя, в той час, як він тримав у руці ніж очевидно донька просто наткнулася на нього. Зазначає, що ніж який був оглянутий у судовому засіданні не є знаряддям злочину, ніж, який він тримав у руках є значно меншого розміру. Що стосується цивільного позову, то готовий відшкодовувати матеріальну шкоду відповідно до наявних у справі доказів, що стосується моральної шкоди, то вважає, що донька, яка разом з колишньою дружиною обвинуваченого безпідставно запроторювала його у психлікарню, сама повинна сплатити йому моральну шкоду, оскільки він не є психічнохворою людиною. Вважає, що апеляція його доньки- потерпілої ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, згоден з апеляцією прокурора, вказує, що цивільний позов може вирішити суд апеляційної інстанції, готовий відшкодовувати матеріальну шкоду з пенсії.
Захисник- адвокат ОСОБА_1 підтримав свою апеляцію та апеляцію свого підзахисного, вважає, що апеляція потерпілої задоволенню не підлягає, погоджується з апеляцією прокурора в частині вирішення цивільного позову, однак вважає, що вказане може бути вирішене в суді апеляційної інстанції.
Потерпіла ОСОБА_2 підтримала свою апеляцію у повному обсязі, вважає, що апеляція прокурора та сторони захисту не підлягає задоволенню. При цьому вказує, що дійсно перший раз не подавала апеляцію на вирок суду, так як батько більш менш визнавав свою провину у скоєному, а потім став безпідставно паплюжити її та членів її сім'ї, тому вважає, що обране покарання є занадто м'яким, оскільки обвинувачений не визнав своєї вини, не покаявся, намагався позбавити її та членів сім'ї життя.
Прокурор, яка приймала участь у розгляді справи судом першої інстанції підтримала апеляцію прокурора, приймавшого участь у розгляді справи судом першої інстанції, просила скасувати вирок суду лише в частині цивільного позову та направити справу на новий судовий розгляд. Крім того вважала, що вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_3 слід змінити, зменшивши покарання обвинуваченому до п'яти років позбавлення волі, оскільки попередній вирок, яким ОСОБА_3 було призначене покарання у виді п'яти років позбавлення волі був скасований за апеляцією самого обвинуваченого, в якій не ставилося питання про погіршення його становища. Посилаючись на наведене вище прохала залишити апеляцію потерпілої без задоволення, апеляції сторони захисту задовольнити в частині вирішення цивільного позову.
Стосовно обвинуваченого ОСОБА_3, винесено обвинувальний вирок за те, що він, 18 листопада 2012 року, близько 17 години 20 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, на підставі раптово виниклих неприязних стосунків зі своєю донькою- ОСОБА_2 спровокував сварку, в ході якої, знаходячись у приміщенні кухні вказаної квартири, біля столу, із застосуванням кухонного ножа та маючи намір на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, умисно наніс ОСОБА_2 один удар в область черева, тим самим завдавши останній тілесні ушкодження у вигляді: проникаючого колото-різаного поранення черева ліворуч в проекції лівого підребер'я по середнє-ключичній лінії з ушкодженням внутрішніх органів: головки підшлункової залози, що ускладнилося розвитком забрюшинної гематоми та внутрішньочеревною кровотечею. За своїм характером виявлені ушкодження у вигляді: проникаючого колото-різаного поранення черева ліворуч відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, частково дослідивши докази по справі, вивчивши доводи апеляцій та матеріали кримінального провадження колегія суддів приходить до наступного.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину, за обставин, встановлених судом є привильним, оскільки відповідає фактичним обставинам по справі, обґрунтований сукупністю розглянутих в судовому засіданні, в тому числі в суді апеляційної інстанції при проведенні часткового судового слідства доказів, які досліджені, належно оцінені судом та детально викладені у вироку.
Визнаючи ОСОБА_3 винним в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 суд навів у вироку переконливі судження на обґрунтування цього висновку.
Зокрема суд поклав у основу свідчення потерпілої ОСОБА_2, відповідно яких, близько 17 години 20 хвилин, 18 листопада 2012 року, обвинувачений ОСОБА_3, який є її рідним батьком, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння на кухні квартири АДРЕСА_1, при сварці з потерпілою, підхопившись із-за столу, тримаючи в правій руці ножа, умисно наніс їй удар в ліву ділянку живота. Була госпіталізована, проведена операція, тому понесла як матеріальні витрати на лікування, так і моральну шкоду, оскільки перенесла тяжку операцію, проходила довготривалий курс лікування, перенесла фізичні, душевних, емоційні та моральні страждання у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями, а також від того, що відбувалося у її родині. Що стосується матеріальної шкоди, то надала суду чеки на отримання ліків, інших документально підтверджених витрат у неї немає.
Вказані свідчення потерпілої повністю узгоджуються зі свідченнями свідка подій- ОСОБА_8., відповідно яких остання проживає у вказаній вище квартирі з обвинуваченим, протягом десяти років, розлучені, оскільки всі ці роки обвинувачений зловживав спиртними напоями, бився, пошкоджував у квартирі меблі та інше майно. 18 листопада 2012 року, після чергового погрому, зателефонувала потерпілій, яка є її донькою. Коли донька прийшла, то обвинувачений спав п'яний, потім прокинувся й пішов на кухню, куди пішла й потерпіла зі свідком, де в процесі сварки обвинувачений схватив кухонний ніж та наніс цим ножем потерпілій удар в живіт, після чого відвела доньку в свою кімнату, та зателефонувала зятю та другій дочці, в той час, як обвинувачений поспіхом зібрав речі та втік з квартири, повернувся пізніше, коли там уже була друга донька та зять.
Допитаний у якості свідка ОСОБА_5 підтвердив той факт, що 18 листопада 2012 року, ввечері, потерпіла, яка є його дружиною, поїхала до матері на вул.Дзержинського, на прохання останньої. Потім знову зателефонувала мати потерпілої, повідомивши про конфлікт між потерпілою та обвинуваченим, в результаті якого трапилася біда. На підході до будинку зустрів обвинуваченого, з сумкою, в квартирі виявив потерпілу з ножовим пораненням в живіт. Відправили потерпілу до лікарні, куди зателефонував другий зять і розповів, що обвинувачений повернувся додому у стані сп'яніння, сказав, що не жалкує за своїм вчинком.
Свідок ОСОБА_6 підтвердила, що 18 листопада 2012 року їй зателефонували мати- ОСОБА_8. і розповіла, що обвинувачений вдарив ножем сестру- ОСОБА_2 під час сварки, після чого втік з дому. Коли разом з чоловіком- ОСОБА_10 прибули до матері, то повернувся п'яний ОСОБА_3
Аналогічні свідчення дав свідок ОСОБА_7, який уточнив, ОСОБА_3 особисто йому заявив, що не шкодує про свій вчинок.
Аналіз цих свідчень, зазначений у вироку, свідчить про те, що кожен з вказаних свідків, з властивими йому здібностями запам'ятовувати, відтворив події, свідками яких вони були 18 листопада 2012 року, тому у колегії немає підстав для визнання цих свідчень не об'єктивними, а вказаних доказів- недопустимими.
Показання вказаних свідків, в тому числі й потерпілої ОСОБА_2 повністю узгоджуються й з даними протоколу огляду місця події від 18 листопада 2012 року /а.с.22-23 т.1/ зі схемою до нього /а.с.195 т.1/ та фототаблицею /а.с.196-198 т.1/, відповідно даних якого на місці події було вилучене знаряддя злочину- ніж, пошкоджений одяг потерпілої, кров останньої.
Висновком проведеної по справі судово-трасологічної експертизи № 63/02-01 від 09 січня 2013 року /а.с.42-48 т.1/ підтверджено, що наскрізні пошкодження, які виявлені на майці та кофті потерпілої, вилучених з місця пригоди, могли бути заподіяні клинком ножа, вилученого там же.
Стосовно наявності крові потерпілої на місці події, а саме на простирадлі, свідчить наведений у вироку, як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_3 /а.с.168 т.2/ висновок судово-імунологічної експертизи, відповідно даних якого на простирадлі, на якому була доставлена потерпіла, виявлені сліди крові, які можуть належати ОСОБА_2 за груповою приналежністю.
Відповідно ж до висновку судово-медичної експертизи № 4-Е від 28 грудня 2012 року /а.с.49-51 т.1/ та додаткового висновку судово-медичної експертизи № 122-Е від 10 січня 2013 року /а.с.52-53 т.1/ у потерпілої ОСОБА_2 виявлене проникаюче колото-різане поранення черева ліворуч в проекції лівого підребер'я по середньо-ключичній лінії з ушкодженням внутрішніх органів: головки підшлункової залози, що ускладнилося розвитком забрюшинної гематоми та внутрішньочеревною кровотечею, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння і могли бути заподіяні від однієї механічної дії плаского твердого предмету, що має колюче-ріжучі властивості, яким могло бути і лезо ножа. Локалізація та характер тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілої, не суперечить механізму їх утворення, на який вказує ОСОБА_3 в ході проведення слідчого експерименту від 10 січня 2013 року, тобто при ударі ножем в черево, ліворуч, що в свою чергу підтверджується і даними протоколу проведення вказаної слідчої дії від 10 січня 2013 року /а.с.72-77 т.1/. за участю обвинуваченого та його захисника, а також понятих та судово-медичного експерта, при проведенні якого ОСОБА_3 розповів та показав механізм заподіяння ним тілесного ушкодження потерпілій.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції належно оцінив сукупність наведених доказів і правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ст.121 ч.1 КК України, як- умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Колегія суддів не вбачає підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 зі ст.121 ч.1 КК України на ст.123 КК України чи ст.124 КК України та вважає необґрунтованими доводи апеляції обвинуваченого ОСОБА_3 в тій їх частині, що наявне у потерпілої тяжке тілесне ушкодження ним було заподіяне в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілої, в процесі необхідної оборони від нападу потерпілої, яка начеб-то погрожувала вбивством самому обвинуваченому, пошкрябала обличчя обвинуваченого, так як вказаним доводам суд першої інстанції дав належну оцінку у вироку /зв.а.с.168 т.2/, а доводи обвинуваченого дійсно повністю спростовуються наведеними вище свідченнями потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, які є, в тому числі, близькими родичами обвинуваченого, не зацікавленими в результаті розгляді справи і стверджували, як про стан алкогольного сп'яніння обвинуваченого на момент заподіяння тілесних ушкоджень, так і про відсутність яких-би то не було погроз, або застосування сили з боку потерпілої /свідчення ОСОБА_2, ОСОБА_8./, а також протоколом огляду місяця події /а.с.22-23,193-198 т.1/, висновками проведених по справі експертиз /а.с.85-87, 42-47, 49-51 т.1/. Відсутні в справі й будь-які докази наявності у ОСОБА_3 тілесних ушкоджень на момент його затримання.
Крім того, відповідно до свідчень самого ОСОБА_3, даних останнім при проведенні слідчого експерименту від 10 січня 2013 року з фото таблицею /а.с.72-77 т.1/ за участю захисника- адвоката ОСОБА_9 та судово-медичного експерта, останній навмисно наніс потерпілій удар ножем, що з урахуванням додаткового висновку судово-медичного експерта, згідно якого /а.с.52-53 т.1/, локалізація та характер тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілої ОСОБА_2 не суперечать механізму їх утворення, на який вказував ОСОБА_3 в ході проведення слідчого експерименту і дає підстави колегії суддів вважати правильним висновок суду першої інстанції саме про навмисне заподіяння обвинуваченим ОСОБА_3 удару ножем потерпілій ОСОБА_2, при вказаних у вироку обставинах.
Не є переконливими та не ґрунтуються на матеріалах справи і твердження обвинуваченого ОСОБА_3 про стан сильного душевного хвилювання на момент скоєння ним вказаного кримінального правопорушення, оскільки, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи /а.с.113-116 т.2/ обвинувачений в період інкримінованого йому діяння хронічним душевним захворюванням не страждав і не страждає, як і на теперішній час, є осудним, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, а виявляв раніше та виявляє психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, має синдром залежності, що й дає колегії суддів підстави, з урахуванням вимог ст.26 КПК України, свідчень потерпілої та свідків по справі про знаходження ОСОБА_3 в стані алкогольного сп'яніння, що не заперечував і сам обвинувачений, вказуючи на вживання ним дози алкоголю приблизно о 14 годині, 18 листопада 2012 року, його детальних показань про вказану подію, погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність яких-би то не було даних про наявність у обвинуваченого ОСОБА_3 стану афекту, який є несумісним зі станом алкогольного сп'яніння.
Безпідставними є й посилання обвинуваченого ОСОБА_3 на ненадання йому можливості виступу в залі судового засідання суду першої інстанції, в тому числі й з останнім словом, оскільки вони повністю спростовуються як журналом судового засідання, так і технічними носіями, які маються в матеріалах справи.
Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи обвинуваченого ОСОБА_3 про суперечність та неправдивість свідчень потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, оскільки вказані особи протягом як досудового розслідування, так і судового розгляду справи давали послідовні об'єктивні свідчення, деякі ж розбіжності щодо викладення характеру розвитку подій та їх послідовності колегія суддів вважає зумовленими особистим сприйняттям кожним з них тих моментів, свідками яких вони були, тому не вбачає підстав для визнання показань вказаних осіб недостовірними.
Безпідставними є й твердження обвинуваченого ОСОБА_3 про неправильність дій слідчого при проведенні слідчого експерименту, оскільки вказана слідча дія /а.с.72-77 т.1/ була проведена за участю в тому числі захисника обвинуваченого ОСОБА_3- адвоката ОСОБА_9, жоден з учасників вказаної слідчої дії, в тому числі й обвинувачений ОСОБА_3 не виказували жодних зауважень на її проведення, в тому числі й письмово.
Обґрунтованими колегія суддів вважає доводи обвинуваченого ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції вимог ст.357 КПК України в частині того, що в суді не досліджувався речовий доказ по справі, а саме знаряддя злочину- ніж, однак вказане порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, за клопотанням сторони захисту, було усунуто, речовий доказ- ніж, був пред'явлений сторонам судового провадження при проведенні часткового судового слідства, оглянутий всіма учасниками, крім того вказане порушення не є істотним та не позбавляє доказової сили наведених у вироку доказів, не ставить під сумнів висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3
Доводи обвинуваченого ОСОБА_3 в тій частині, що визнаний речовим доказом по справі кухонний ніж не є знаряддям злочину колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказане спростовується як свідченнями самої потерпілої ОСОБА_2, в тому числі в суді апеляційної інстанції після пред'явлення вказаного речового доказу сторонам процесу, так і протоколом огляду місця події від 18 листопада 2012 року з фототаблицею та схемою до нього /а.с.223-23, 193-198 т.1/, де на а.с.197 т.1 зображений вказаний ніж, а також висновком судово-трасологічної експертизи № 63/02-01 від 09 січня 2013 року з фототбалицею до нього/а.с.43-48 т.1/, де на звороті а.с.46 т.2 і зображено вказаний ніж, і відповідно даних якого вказані пошкодження на одязі потерпілої ОСОБА_2 могли бути утворені клинком ножа, вилученого при огляді місця події 18 листопада 2012 року.
Не є обґрунтованими, а тому не заслуговують на увагу й доводи обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно того, що останній у момент скоєння кримінального правопорушення не знаходився у стані алкогольного сп'яніння, оскільки вказане не заперечує у свої свідченнях і сам обвинувачений, вказуючи на вживання ним певної дози алкоголю приблизно о 14 годині, 18 листопада 2012 року. На вказану обставину вказують також і потерпіла ОСОБА_2, а також свідки по справі- свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6
Не може колегія суддів погодитися і з доводами обвинуваченого про неповноту судового слідства з тих підстав, що судом першої інстанції не були викликані та допитані у якості свідків мешканці будинку та особи, які б могли охарактеризувати відносини у його сім'ї, оскільки вказане клопотання було предметом розгляду як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції і, з огляду на те, що заявлені свідки не були свідками нанесення тілесних пошкоджень потерпілій ОСОБА_2, сам факт наявності неприязних відносин та причини виниклого конфлікту ніким із сторін не оспорюється, як судом першої, так і судом апеляційної інстанції в задоволенні вказаного клопотання про виклик свідків було обґрунтовано відмовлено, та як, на думку колегії суддів, всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення були досліджені у повному обсязі.
Безпідставними колегія суддів вважає і доводи потерпілої ОСОБА_2 про те, що обвинувачений хотів позбавити життя всю родину, в тому числі саму потерпілу, оскільки вказані твердження були детально досліджені судом першої інстанції при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження і вказаним доводам потерпілої суд дав належну оцінку у вироку /зв.а.с.162 т.2/, з якою повністю погоджується й колегія суддів.
Разом з тим доводи обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно завищеного стягнення з нього на користь потерпілої ОСОБА_2 сум заслуговують на увагу.
Так відповідно до вимог п.3) ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженню підлягають доказуванню в тому числі вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Згідно з вимогами ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до вимог абзацу 8 п.2) ч.3 та абзацу 6 п.2) ч.4 ст.374 КПК України у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються як підстави для задоволення цивільного позову та рішення про цивільній позов.
Тобто відповідно до вимог вказаних вище статей кримінально-процесуального закону суд повинен навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, або про покладення на засудженого обов'язку відшкодувати шкоду, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, які підлягають стягненню, вказавши матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.
Суд першої інстанції, допустивши істотне порушення вказаних вище вимог кримінального процесуального закону залишив недослідженими докази на підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи в частині цивільного позову, не навів обґрунтованих мотивів прийнятого рішення, не вказав матеріальний закон, на підставі якого він дійшов такого висновку, тобто таким чином допустив неповноту судового слідства та невідповідність висновків суду матеріалам справи, які, на думку колегії суддів перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу в частині цивільного позову.
Так в матеріалах кримінальної справи мається цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 /а.с.169-170 т.1/, в якому остання прохає стягнути з ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 20000 гривень та моральної шкоди в сумі 120000 гривень.
В обґрунтування своїх позовних вимог потерпілою були надані відповідні документи /а.с.172-173 т.1/.
Згідно п.3) ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню.
Відповідно до положень ст.1166 ЦК України шкода, заподіяна майну фізичної особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка його заподіяла.
Зважаючи на той факт, що потерпілою ОСОБА_2 в обґрунтування своїх позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди надані квитанції на придбання ліків та медичного облаштування на суму відповідно: 328 гривень, 266 гривень 77 копійок, 52 гривні 45 копійок, 256 гривень 20 копійок, 32 гривні 98 копійок, 22 гривні 40 копійок, 1572 гривні 27 копійок, 1218 гривень 95 копійок, 203 гривні, 203 гривні, 578 гривень 65 копійок, 25 гривень 10 копійок, 21 гривну, 25 гривень, 25 гривень, 03 гривні 52 копійки, всього на загальну суму 4809 гривень 29 копійок /а.с.172-173 т.1/, яких би то не було доказів заподіяння ОСОБА_3 матеріальної шкоди на більшу суму потерпілою не представлено як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції при проведенні часткового судового слідства, тому розмір стягнення матеріальної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід зменшити, встановивши останній в сумі 4809 гривень 29 копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 15190 гривень 71 копійки у відшкодування матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_2 слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.
Відповідно до вимог ст.1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка його заподіяла, при наявності вини вказаної особи.
Судом першої інстанції встановлений як факт та обставини завдання потерпілій ОСОБА_2 протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_3 моральної шкоди, так і те, що вона спричинена з вини останнього.
Однак, визначаючи розмір моральної шкоди завданої потерпілій в сумі 120000 гривень суд, врахувавши характер, глибину та тривалість фізичних, душевних, емоційних та моральних страждань, перенесених потерплою у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями, при цьому не врахував наслідків, які настали, а також той факт, що окрім пенсії ОСОБА_3 не має іншого джерела доходу, тому колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 встановивши останній в сумі 70000 гривен. В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 50000 гривень у відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_2 слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.
В частині доводів апеляційної скарги самого обвинуваченого ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди з потерпілої ОСОБА_2 в сумі 100010 гривень у відшкодування моральної шкоди за погрози, тяжкі образи, поміщення у психіатричну лікарню до подій, вказаних у вироку, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки вказані обставини не були предметом розгляду у суді першої інстанції в цій частині апеляційних вимог обвинуваченому ОСОБА_3 слід відмовити, як необґрунтовано заявленим.
Що стосується доводів потерпілої ОСОБА_2 стосовно надмірно м'якої міри покарання, обраної обвинуваченому ОСОБА_3, то колегія суддів вважає, що апеляція потерпілої в цій частині задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Так відповідно до вимог ч.2 ст.416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого або його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення.
Приймаючи до уваги, що вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 січня 2013 року стосовно ОСОБА_3 /а.с.94-95 т.1/, якого було визнано винним за ст.121 ч.1 КК України та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі було скасовано ухвалою колегією суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року /а.с.136-139 т.1/ за апеляцією лише обвинуваченого ОСОБА_3 в зв'язку з істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального закону, ухвалюючи 14 жовтня 2013 року новий вирок /а.с.167-169 т.2/ суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.416 КПК України не мав права призначати покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років, внаслідок чого в цій частині вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська підлягає зміні зі зменшенням розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 до 5 (п'яти) років позбавлення волі, оскільки саме таке покарання, на думку колегії суддів буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та для попередження нових злочинів.
Яких-би то не було даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінального процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування вироку, по справі не встановлено.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.376 ч.2 КПК України, ст.404 КПК України, п.2) ч.1 ст.407 КПК України, п.1), п.3) ч.1 ст.408 КПК України, ст.414 КПК України, ст.418 КПК України, ст.419 КПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Обвинувальний вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року стосовно ОСОБА_3 в частині призначення покарання засудженому- змінити.
Вважати ОСОБА_3 засудженим за ст.121 ч.1 КК України до П'ЯТИ років позбавлення волі.
Змінити вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2, зменшивши розмір стягнень на користь останньої, стягнувши з засудженого ОСОБА_3 на Користь ОСОБА_2 4809 гривень 29 копійок у відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином та 70000 гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
В задоволенні позовних вимог потерпілій ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь матеріальної шкоди в сумі 15190 гривень 71 копійки та моральної шкоди в сумі 50000 гривень- відмовити.
В решті обвинувальний вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року стосовно ОСОБА_3 Івановича- залишити без змін.
Апеляції прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, захисника- адвоката ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_3 на обвинувальний вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року- задовольнити частково.
Апеляцію потерпілої ОСОБА_2- залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим ОСОБА_3, який утримується під вартою- в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий суддя В.В.Сербін
судді:
О.П.Піскун
В.О.Семопядний
