ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" грудня 2014 р. Справа № 917/1099/14
Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Гетьмана Р.А.,
при секретарі Катренко І.С.
за участю представників сторін:
від позивача - Загребельний М.С. - за довіреністю від 04.07.2014р.;
від позивача - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВА плюс" (вх.№2283П )
на рішення господарського суду Полтавської області від 31.07.2014р.
у справі №917/1099/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВА плюс», м.Харків,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо", м. Полтава,
про стягнення 94858,62 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 31.07.2014р. у справі №917/1099/14 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Сімо" на користь ТОВ "АВА плюс" заборгованість за договором від 04.01.2008р. №4/01/08 в розмірі 14023,33 грн., з яких: 13000,00 грн. - основна заборгованість, 555,33 грн. - 3% річних, 468,00 грн. - інфляційні витрати, а також витрати на сплату судового збору в розмірі 391,76 грн.; в іншій частині відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності.
Рішення суду з посиланням на ст.ст. 509,510,526,527,530, 559,610, 625,662,665 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216,218,343 Господарського кодексу України мотивоване доведеністю матеріалами справи факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу від 04.01.2008р. №4/01/08 та обґрунтованістю нарахування 3% річних за період з 27.10.2012р. по 30.03.2014р. у розмірі 555,33грн. і інфляційних втрат у розмірі 468грн.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду з посиланням на ст.ст.257,261, 264, 267 ЦК України мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення 37047,36грн. пені, 5887,35грн. 3% річних та 12131,84грн. інфляційних втрат заявлені після спливу позовної давності, про застосування якої подано заяву відповідачем, та за відсутністю поважних причин пропуску цього строку.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВА плюс» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 31.07.2014р.у справі №917/1099/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує на те, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 04.01.2008р. №4/01/08 позивачем у період з 04.02.2008р. по 10.09.2009р. поставлено ТОВ «СІМО» товар на загальну суму 1286439,46грн., що підтверджується видатковими накладними, однак відповідач свої зобов'язанні виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим станом на 01.04.2014р. у нього утворилась заборгованість у розмірі 38768,74грн. Апелянт вважає, що оскільки п. 2.3 договору купівлі-продажу від 04.01.2008р. №4/01/08 встановлено, що він діє до повного виконання сторонами всіх взаємних зобов'язань та проведення остаточних розрахунків між сторонами, то позовні вимоги підлягають задоволенню у повному розмірі.
Розпорядженням секретаря судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2014р. у зв'язку з відпусткою судді Кухаря В.І. для розгляду справи №917/1099/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Гетьмана Р.А.
08.12.2014р. ТОВ «Сімо» подано клопотання про розгляд справи без участі його представника. Дане клопотання підлягає до задоволення колегією суддів Харківського апеляційного господарського суду як таке, що не суперечить вимогам Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
04.01.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВА плюс» (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімо» (покупцем) укладений договір купівлі-продажу товарів №4/01/08, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується протягом дії договору передати покупцю товари (тепло-, звуко-, пожаро-) ізоляційні матеріали ізовол за цінами, в асортименті (по номенклатурі) та в кількості, які узгоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною договору (далі товар), а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар на умовах, встановлених договором. Загальна кількість товару, який продається за даним договором, визначається протягом строку дії договору з урахуванням кількості та асортименту (номенклатури) товару за всіма переданими у відповідності до умов договору окремими партіями товару (т.1,а.с.14).
У пункті 1.2 даного договору зазначено, що ціна на товар визначається сторонами в накладних на момент передачі товару.
Згідно з п.1.3 даного договору загальна сума договору встановлюється виходячи з цін на товар, асортименту та загальної кількості товару, проданого у відповідності з умовами цього договору.
Продавець зобов'язаний передати покупцю товар окремими партіями в строк, у кількості та асортименті, погоджені сторонами в накладних, зі складу у м. Харкові та доставляти у м. Полтаву (п.3.1 договору).
Відповідно до п.3.2 даного договору покупець зобов'язаний провести передоплату за замовлену партію товару відповідно виставленого рахунку-фактури, протягом 3-х банківських днів. Розрахунок провадиться у гривнях шляхом перерахунку 50% суми вартості партії товару на поточний рахунок продавця та 50% суми вартості партії товару на поточний рахунок продавця по факту отримання товару на складі продавця в м. Харкові. За умовами договору покупець має право проводити розрахунок (повністю або частково) готівковими коштами через каси банківських установ у встановленому діючим законодавством порядку. Погашення заборгованості також може бути здійснене покупцем (тільки за попереднім письмовим погодженням з продавцем) шляхом зустрічної передачі товару, взаємозаліку однорідних боргових зобов'язань або іншими способами, не забороненими діючим законодавством України. Пунктом 5.2 договору встановлено, що у випадку затримки оплати товару покупець на вимогу продавця сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, нараховану на несплачену суму за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
На виконання договору купівлі-продажу від 04.01.2008р. №4/01/08 позивачем поставлено відповідачеві у період з 04.02.2008р. по 10.09.2008р. товар на загальну суму 1286439,46грн., що підтверджується рахунками-фактури, видатковими та податковими накладними, довіреностями, які наявні в матеріалах справи (т.1,а.с.18-73).
Відповідач оплату за одержаний товар здійснив частково, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 38768,74грн., що стало підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.
10.07.2014р. позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив стягнути з ТОВ «Сімо» на його користь 38768,74грн. основної суми боргу, 6442,68грн. 3% річних та 12599,84грн. інфляційних втрат (т.1,а.с.176-180).
30.07.2014р. ТОВ «Сімо» до місцевого господарського суду подано заяву про застосування позовної давності, у якій зазначив, що виставлений, згідно з видатковою накладною від 10.09.2008р. №000000102 рахунок-фактура №СФ-0000087 від 10.09.2008р. на суму 25765,74грн. мав бути оплачений 10.09.2008р., а отже строк позовної давності почав свій перебіг з 11.09.2008р. та сплив 11.09.2011р., у зв'язку з чим вважає вимоги про сплату суми боргу у сумі 25768,74грн., як і вимоги про сплату 3% річних, пені та інфляційних втрат на цю суми безпідставними та просить застосувати позовну давність до вказаних позовних вимог (т.1,а.с.195)
31.07.2014р. місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.1,а.с.203-207).
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 04.01.2008р. №4/01/08, пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
ТОВ «АВА плюс» належним чином виконано прийняті на себе зобов'язання, визначені договором купівлі-продажу товару від 04.01.2014р. №4/01/08, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі рахунками-фактури та видатковими накладними, податковими накладними та не заперечується сторонами спору (т.1,а.с.18-73).
Відповідно до п.3.2 договору купівлі-продажу товарів від 04.01.2008р. №4/01/08 покупець зобов'язаний провести передоплату за замовлену партію товару відповідно виставленого рахунку-фактури, протягом 3-х банківських днів. Розрахунок провадиться у гривнях шляхом перерахунку 50% суми вартості партії товару на поточний рахунок продавця та 50% суми вартості партії товару на поточний рахунок продавця по факту отримання товару на складі продавця в м. Харкові.
Однак, ТОВ «Сімо» оплату за одержаний товар здійснив не в повному обсязі, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 38765,74грн., яка виникла на підставі видаткових накладних від 04.09.2008р. №РН-000000100 та від 10.09.2008р. №РН-000000102 та виставлених рахунків-фактури від 04.09.2008р. №СФ00000085 на суму 65900,39грн. та від 10.09.2008р. №СФ00000087 на суму 25768,74грн., що не заперечується сторонами спору, а отже дані обставини у відповідності до вимог статті 35ГПК України є встановленими та не підлягають доказуванню.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування позовної давності щодо основного боргу у розмірі 25768,74грн., який виник на підставі видаткової накладної від 10.09.2008р. №РН-000000102 та рахунку-фактури від 10.09.2008р. №СФ-00000087 та нарахованих на нього штрафних санкцій (пені), 3% і інфляційних втрат, у зв'язку з тим, що обов'язок по оплаті за поставлений товар виник 11.09.2008р., а відповідно, строк позовної давності сплив 11.09.2011р. та не переривався (т.1,а.с.195).
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частинами 1,2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст.257ЦК України).
Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до пункту 4.2 та п.п.4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, належить часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
У пункті 5.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно встановлено початок перебігу строку позовної давності ( з 11.09.2008р. момент виникнення зобов'язання сплати поставленого товару за видатковою накладною від 10.09.2008р. №РН-000000102) та його закінчення (11.09.2011р.) і наявність порушеного права у позивача, а отже господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 25768,74грн. основної суми боргу та нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат.
В частині стягнення боргу у розмірі 13000грн., який виник на підставі видаткової накладної від 04.09.2008р. №РН-000000100 та рахунку-фактури від 04.09.2014р. №СФ-0000085 відповідачем не було заявлено клопотань про застосування позовної давності, та не надано доказів сплати суми боргу в цій частині, а отже вимоги позивача в цій частин позовних вимог є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснювалось часткове погашення боргу, який виник на підставі видаткової накладної від 04.09.2008р. №РН-000000100 та рахунку-фактури від 04.09.2014р. №СФ-0000085, зокрема, 02.06.2011р., 29.06.2011р., 29.07.2011р., 31.08.2011р., 12.10.2011р., 10.11.2011р., 23.03.2012р., 26.10.2012р., 01.01.2012р.
У частині 1,3 статті 264 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що перебіг позовної давності щодо сплати заборгованості, яка виникла на підставі рахунку-фактури від 04.09.2008р. №СФ0000085 переривався у зв'язку з визнанням боргу відповідачем, шляхом часткового його погашення та почався заново з останнього платежу, а саме з 27.10.2012р.
Однак, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що у зв'язку з перериванням позовної давності щодо сплати основної суми бору 3% річних та інфляційні втрати необхідно розраховувати саме з цієї дати, оскільки згідно вимог цивільного законодавства факт визнання боргу відповідачем та відповідно переривання позовної давності не позбавляє права позивача на відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, а навпаки надає йому таке право, у зв'язку з чим рішення господарського суду Полтавської області в частині стягнення 3% річних слід змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 1656,85грн. та інфляційних втрат у розмірі 1062,91грн. за період з 02.06.2011р. по 01.01.2014р. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач погодився із розрахунком сум нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, про що зазначено ним у відзиві на апеляційну скаргу від 03.12.2014р.
Щодо обґрунтованості нарахування та стягнення з відповідача пені суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, пунктом 5.2 договору встановлено, що у випадку затримки оплати товару покупець на вимогу продавця сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, нараховану на несплачену суму за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійно облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 37047,36грн. за період з 10.09.2008р. по 30.03.2014р.
Відповідно до частини 6 статті 232ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У пункті 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що оскільки позовну заяву подано 06.06.2014р. річний строк для захисту порушеного права позивача з вимоги щодо стягнення пені, нарахованої з урахуванням вимог статті 232ГК України на загальну суму боргу у розмірі 37047,36грн., сплив.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається я на підставу своїх вимог і заперечень.
Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для справи.
За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АВА плюс" підлягає частковому задоволенню, рішення суду місцевого господарського суду від 31.07.2014р. у справі у справі №917/1099/14 слід змінити, виклавши п.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо" (пров.Перспективний, 1-А, м. Полтава, Полтавська область,36007, код ЄДРПОУ 22542687) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВА плюс" (вул.Салтовське шосе, 242а, кв.109, м. Харків,61171, код ЄДРПОУ 25462351) 13000,00 грн. суми боргу, 1656,85грн. 3% річних, 1062,91грн. інфляційні втрати, 314,39 судового збору», в решті рішення господарського суду Полтавської області слід залишити без змін.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням приписів п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» апелянт зобов'язаний був сплатити за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1184,43грн., проте сплатив лише 950грн., у зв'язку з чим з позивача слід стягнути до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 234,34грн.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п.4 ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
ПОСТАНОВИЛА:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВА плюс" задовольнити частково.
2.Рішення господарського суду Полтавської області від 31.07.2014р. у справі №917/1099/14 змінити, виклавши п.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо" (пров.Перспективний, 1-А, м. Полтава, Полтавська область,36007, код ЄДРПОУ 22542687) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВА плюс" (вул. Салтовське шосе, 242а, кв.109, м. Харків,61171, код ЄДРПОУ 25462351) 13000,00 грн. боргу, 1656,85грн. 3% річних, 1062,91грн. інфляційних втрат, 314,39 судового збору».
3.В решті рішення господарського суду Полтавської області залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВА плюс" (вул.Салтовське шосе, 242а, кв.109, м. Харків,61171, код ЄДРПОУ 25462351) на користь Державного бюджету України 234,43 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімо" (пров.Перспективний, 1-А, м. Полтава, Полтавська область,36007, код ЄДРПОУ 22542687) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВА плюс" (вул.Салтовське шосе, 242а, кв.109, м. Харків,61171, код ЄДРПОУ 25462351) 16,94грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складений 16.12.2014р.
Головуючий суддя Бородіна Л.І.
Суддя Гетьман Р.А.
Суддя Лакіза В.В.
