Серед кравчинь, які терміново виконали відповідальне замовлення Ватикану, наша землячка Галина Барщовська
Що колись шитиме одяг для найвищого духовенства католицького світу і навіть самого Папи Римського, розповідає мені по телефону пані Галина Барщовська з міста Городок Львівської області, й уві сні наснитись не могло! Звісно, у дитинстві, як і більшість дівчаток, любила шити одяг для ляльок. Придумувала для них розкішні вбрання, вигадувала вишукані зачіски. Й оте дитяче захоплення допомогло з вибором професії, до того ж старша сестра Ірина навчалася у Львівському технікумі легкої промисловості. Тож після школи не довго роздумувала — і собі подала документи до цього навчального закладу. Відтак влаштувалась на роботу у філіалі швейної фабрики «Весна», одночасно навчалась у Тернопільському педінституті. Погодилась перейти на роботу в школу викладати швейну справу, бо і робота цікава, і часу для доньок матиме більше.
Послугами одного з найстаріших римських ательє Gamarelli користуються католицькі кардинали і єпископи з усього світу. Фото з сайту wordpress.com
Скрута покликала в світи
Та в житті не все на білому аркуші акуратним почерком написано і не так склалося, як планувала молода родина. Саме дітей вчити, а чоловік роботу втратив, а її мізерну вчительську зарплату місяцями не виплачували. Безвихідь змусила шукати порятунку від скрути. Втім, так жила не одна родина. З тих, хто втратив роботу, на заробітки виїхало чи не пів-Городка на Львівщині. Галина довго обмірковувала, роздумувала, аби й самій спробувати рятівний від бідності варіант: виживають же якось люди із заробітчанства. І таки наважилась. Не було грошей на оформлення документів, поїздку. Довелось позичати серед знайомих. Розраховувала швидко влаштуватись і повернути борги. Та Італія зустріла не надто привітно: тисячі таких, як вона, шукали роботу, погоджуючись на будь-яку, не відлякувала мізерна платня. Та спробуй-но влаштуватись у чужій країні, серед чужих людей, де ні рідні, ні знайомих! Коли потратила останній цент з позичених грошей, відчай огорнув душу: і залишатись ніде, і повертатись нікуди! Вдома діти, борги, які треба повертати... Від поневіряння врятувала сусідчина донька, з якою зустрілась у Римі, — вона, на щастя, вже влаштувалася тут. Зуміла підтримати-розрадити у скруті, допомогла шматком хліба і, що найважливіше, знайти роботу.
Літнє генеральське подружжя добре поставилося до своєї української помічниці за її доброту, турботливість і щирість. Доглядала їх кілька років, а вони подбали, аби знову не опинилась на вулиці без роботи, господар попросив давнього приятеля, власника одного з найстаріших римських ательє Gamarellі, що в самісінькому центрі Вічного міста, взяти працьовиту українку на роботу, мовляв, жінка добре знається на кравецькій справі. Та аби отримати роботу в закладі, який спеціалізується на пошитті одягу для святійших осіб Ватикану, католицьких кардиналів та єпископів з цілого світу, одного протеже було недостатньо, працювала кілька місяців з випробувальним терміном, щораз отримуючи складніші завдання. Керівництву ательє Gamarellі якість роботи кравчині сподобалась: хоч би за яку операцію взялась, виконає акуратно, стібки лягають рівненько.
Уперше іноземка стала папською кравчинею
Так українка стала першою іноземкою, якій дозволили шити одяг для вищого католицького духовенства. Відтоді вже вісім років сидить за машинкою, а радше тримає голку в руках, бо більшість операцій тут виконують вручну. І жодного разу співвласник ательє Лоренцо Гамарелі не пошкодував, що взяв Галину на роботу. За кілька років вона стала однією з кращих кравчинь, надзвичайно працьовита. За 12 робочих годин майстриня виготовляє одну сутану.
— Праця, — зізнається пані Галина, — виснажлива і потребує не лише майстерності, а й зосередженості. Добре вдаються жилетки, які потребують витонченої, майже філігранної роботи. Скільки за цей час пошила сутан для кардиналів та єпископів, навіть не злічити!
Це тепер їй стало легше, а перші сім років жодного разу не приїхала додому. Болить душа за хворих батьків, двох доньок, а вона, як і тисячі інших, аби заробити на прожиття, доглядає чужих, залишаючи рідних на чужі руки соціальних працівників, що діти ростуть без тепла і любові, що спілкування обмежується телефонними розмовами чи через скайп, а це зовсім не те, що наживо, віч-на-віч, що їй і їм так бракує живого спілкування. А якій з матерів, які живуть далеко від рідного дому, не бракує уваги, доброго слова, підтримки? Вже звикла до ось такого скупого спілкування, бо телефонні розмови (хай навіть і часті!) не замінять живого: доки долетять найтепліші і найщиріші слова, дорогою в кілька тисяч кілометрів, губиться частинка тепла і ніжності. Тому, отримавши документи на легальну роботу в Італії, вирішила забрати доньок до себе. Розуміла: буде непросто з її скромними заробітками, третина з яких іде на сплату податків, а більша частина — на оплату житла. Але в тих математичних розрахунках керувалася не матеріальними інтересами, а материнськими: головне, що будуть разом! Як і вона, доньки відклали дипломи про закінчення вищих навчальних закладів — за спеціальністю «педагогіка» тут роботи не знайти. Старша, Ірина, працює в італійській родині, молодшу, Вікторію, взяли ученицею в ательє — доньці подобається кравецька справа, в неї добре виходить. Але через мізерну платню, яку отримує за роботу, вирішила шукати іншу.
— Важко звикнути до такої несправедливості, — зізнається пані Галина. — Італійські кравчині, які виконують таку саму роботу, отримують у кілька разів вищу платню. Чи не вперше за ці роки спробувала поговорити з керівництвом ательє, адже моєю роботою задоволені, до моїх пропозицій дослухаються. Але нічого втішного не почула. Аби заощадити на витратах, власник порадив шукати дешевше житло. До роботи майже дві години добираюсь.
А що далі?
У такій ситуації і ті мізерні копійки, які надсилала додому, вдавалося заощадити лише завдяки жорсткій економії. Звісно, запізно повертатись в Україну. Страх не дозволяє знову починати все з нуля, хоч у тамтешньому «раю» живе від зарплати до зарплати, рахує кожен євроцент і не завжди може собі дозволити елементарне. Тому не раз обмірковувала і прораховувала із старшою сестрою Іриною, технологом швейного виробництва за фахом, над перспективою започаткувати власний бізнес.
— Із цим Галина дала б собі раду — має високу кваліфікацію, могла б орендувати приміщення, купити сучасні швейні машинки, але для цього, — каже пані Ірина, тепер приватний підприємець, — потрібні чималі гроші, до того ж і в Італії бюрократії не бракує, тож зареєструвати підприємство не так просто. Та найскладніше в цій ситуації, чи підуть у ательє клієнти. Отож довелося відмовитись від задуму. Чужинці-заробітчанці таке не до снаги.
Єдине, що тішить, — має змогу займатися улюбленою справою, хоч якихось статків на цьому не заробила. Та не все, ділиться співрозмовниця, вимірюється грішми. А як складеться життя далі, каже, аж так далеко не заглядає. Впевнена: долі людські пишуться на небесах.
Без строю не буде конклаву
— За роки співпраці з Ватиканом технологію виготовлення вбрання для ієрархів відпрацювали до дрібнички. Які уподобання і вимоги матиме до вбрання новий Папа, ніхто не може передбачити, та навіть понтифіку не дозволяється експериментувати з одягом чи навіть тканиною. Зазвичай це традиційні сутани з накидками, і як варіант — біле пальто, на зразок такого, в якому востаннє з’являвся на людях Папа Римський Бенедикт XVI. Для пошиття використовується тільки вовняна тканина і шовкова підкладка, — посвячує у таємниці традиційного папського гардеробу пані Галина.
Щойно п’ять кравчинь ательє Gamarellі завершили роботу над відповідальним замовленням — виготовили три сутани (невідомо, якої статури буде понтифік, тож пошили трьох різних розмірів) для наступного Папи Римського, позаяк конклав за традицією не може розпочатися, якщо у Ватикані не буде трьох нових сутан, а майстрині вже отримали нові замовлення.
— Учора, — повідомила у телефонній розмові з кореспондентом «Урядового кур’єра» пані Галина, — завершила роботу над сутаною для одного з організаторів конклаву, а нині працюватиму над вбранням для кардинала Станіслава Дзвіча (поляк за походженням), котрий спеціально замовив обнову задля участі у конклаві.