Олександр МАКАРСЬКИЙ, публіцист для «Урядового кур’єра»
У новому Музеї історії міста Києва експонується виставка творів переможців найпрестижнішого у світі конкурсу світлин для преси World Press Photo. Представлено частину результатів 55-го щорічного творчого змагання. Журі довелося робити вибір серед 101 254 робіт. Переможцями у дев’яти номінаціях за серії та одиночні світлини бажали стати 5247 фотографів із 124 країн.
Серед переможців, на жаль, нема жодного вітчизняного майстра, але журі відзначило дві роботи української тематики. Ці фото — не просто фіксація зображеного. Вони певною мірою віддзеркалюють і уявлення, яке склалося в останні роки у світі про нашу з вами Батьківщину.
Одну із цих світлин можна побачити на виставці в Києві. Її автор — Брент Стіртон з Південної Африки.
У кімнаті з темними стінами на незручному дивані напівоголена виснажена жінка із хворою шкірою, неохайним волоссям. Це перекур у Марії з Кривого Рогу. Вона наркозалежна секс-працівниця, як із західною політкоректністю написано у поясненні до фотографії. У кімнаті відпочинку Марія чекає на чергового клієнта і каже, що СНІДу в неї немає. М’яко кажучи, жодної симпатії жінка не викликає. Неважко зрозуміти, що і її клієнти — персонажі, яких варто обходити десятою дорогою.
Другий знімок на українську тематику теж присвячений жінці (його, як і перший, можна знайти на сайті WPP в Інтернеті (http://www.worldpressphoto.org). Пустир, далеко позаду піднімаються коробки-багатоповерхівки, а перед камерою, піднявши праву руку вгору, позує «Нова амазонка» (назва світлини) у віночку з русим розпущеним волоссям. Це І. Шевченко — лідер групи Femen (зрозуміло, топлес, але фото без жодної еротичної ноти). Нещасна, яка по-іншому, ніж криворізька Марія, але теж заробляє своїм тілом, адже групу на різні події, в різні країни хтось привозить, влаштовує у готелі, годує: витрачає чималі кошти на всі її акції, на малозрозумілі (стосовно своєї мети) перформанси.
Із сумом і соромом дивився на ці світлини і думав про тих, хто створив такий імідж Україні, про те, що і наш цех до цього доклав зусиль, і чималих. Брехнею, браком громадянської позиції. Імітацією боротьби за справедливість, за правду. Коли декларуються високі цілі, а насправді «безкомпромісність», «патос» звинувачень когось у всіх смертних гріхах мають на меті зовсім інше: перемогу за будь-яку ціну над тим, хто оплатив той «патос», ту «безкомпромісність». Насправді перемагають сили низькі, підступні. Вони й перетворюють країну на руїну. Економічно, політично, морально.
Колись наш великий поет написав, що його по-справжньому турбує на сьому світі одне: аби не сталося, що «Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять»...
Що сказав би Кобзар про нинішню дійсність?
