Втім, у будь-якій релігії (навіть первісному язичництві) храм є священним місцем, за святотатство в якому суворо карають. Отож у цьому конкретному випадку краще залишити одвічну для наших сусідів дилему «злочину і кари» на розсуд самих росіян. Тим паче, що вона поєднана з не менш болючою проблемою вихованості (чи, точніше, невихованості) сучасної російської молоді та її ставленням до історії власного народу і його національних святинь, однією з яких є храм Христа-Спасителя.
Українців натомість значно сильніше зачепила за живе чергова витівка дівчат із FEMEN, які не знайшли ліпшого методу протесту проти рішення суду сусідньої держави, як… вчинення майже ідентичного святотатства в рідній їм (в усякому разі, хочеться в це вірити) Україні. Знадобилось буквально кілька митей, щоб під об’єктивами телекамер спиляти пам’ятний дерев’яний хрест та продемонструвати на його залишках голе тіло в образливій для почуттів віруючих позі.
Звісно, держава і церква в нас відділені, хоча по суті ми — християнська країна, в якій православні Різдво, Пасха і Трійця — офіційні свята і вихідні дні. Втім, статус культурної, освіченої і європейської не лише через географічне місце проживання нації зобов’язує кожного з нас, навіть якщо він затятий атеїст, ставитися з повагою до святинь будь-якої релігії — християнства, іудаїзму чи мусульманства.
Та насправді йдеться не лише про спиляний хрест, а про наругу над пам’яттю щонайменше кількох тисяч кращих представників багатонаціонального українського народу, загиблих у підвалах перетвореного в катівню НКВС нинішнього Міжнародного центру культури і мистецтв (колишнього Жовтневого палацу). Отож дії FEMEN рівнозначні тому, якби розмальовані дівиці з голими цицьками витанцьовували на могилах, валячи і спилюючи цвинтарні хрести. Про це варто замислитись тим, хто вважає нинішній вибрик топлес-феміністок політичним протестом і просто провокаційною витівкою емансипованих дівчат.
Жодним чином не замахуюсь на конституційне право громадян України відкрито висловлювати свою позицію і навіть протест. Однак не варто забувати про не менш основоположне для будь-якої демократичної спільноти правило: «Моя особиста свобода закінчується там, де починається свобода інших». Приватна справа мимовільних свідків, чи звертати увагу на дівчат, які за допомогою оголених бюстів намагаються довести світу, що «Україна — не бордель». Однак цього аж ніяк не скажеш про вчинене святотатство з хрестом, навіть якщо хтось із нас — не християнин.
