донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
27.11.2013 р. справа №908/2878/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Суддів:Малашкевича С. А. Кододової О. В., Мартюхіної Н. О.при секретарі судового засідання Максименко Г. П.за участю представників сторін: від позивача:Берега Т. М. - за довір.від відповідача:Ушакова О. Є. - за довір.розглянувши апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ на рішення господарського суду Запорізької областівід 03.10.2013р.у справі№ 908/2878/13 (суддя: Зінченко Н.Г.)за позовомДержавного агентства резерву України, м. Київдо відповідача:Державного підприємства «Запорізький титано - магнієвий комбінат», м. Запоріжжяпроспонукання до виконання умов мирової угоди та зобов'язання сплатити 39 540 567, 42 грн.
В С Т А Н О В И В:
Державне агентство резерву України, м. Київ звернулось з позовною заявою до Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», м. Запоріжжя про спонукання до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.10.2013 р. у справі № 908/2878/13 у задоволенні позову відмовлено, з підстав пропущення позивачем строку позовної давності.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. В обгрунтування підстав для його скасування, позивач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.1 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 268 ЦК України, ст. 4-7 ГПК України. Апелянт послався на те, що оскільки на виконання ухвали господарського суду м. Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547 т судом виконавчий документ не видавався, а вказана ухвала не є виконавчим документом, у Держрезерву не було підстав для звернення до органів Державної виконавчої служби про примусове виконання ухвали. Крім того, позивач вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки відповідно до ст. 268 ЦК України на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов`язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв» позовна давність не поширюється.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу від 19.11.13 р. № 25-02,21/907 з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає її необґрунтованою, посилаючись на правомірність відмови судом у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. При цьому, зазначив, що форма відпуску матеріальних цінностей у товарний кредит та нарахування відсотків положеннями Закону України «Про державний матеріальний резерв» не передбачена, а тому вважає, що у сторін виникли нові зобов`язання, які випливають із мирової угоди, а не із Закону України «Про державний матеріальний резерв». Просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2013 р. без змін.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала, надала додаткові письмові пояснення від 26.11.2013 р. щодо строків позовної давності, в яких зазначила, що п. 4.2 мирової угоди встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов мирової угоди сторони несуть відповідальність згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв» та законодавством України. Таким чином, позивач робить висновок, що якщо відповідальність сторін у мировій угоді передбачена вказаним законом, то всі інші зобов`язання по виконанню цієї мирової угоди випливають також із Закону України «Про державний матеріальний резерв», а тому на вимоги Держрезерву України про виконання цієї мирової угоди позовна давність не поширюється. З огляду на викладене, представник позивача просила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник відповідача доводи апеляційної скарги заперечила, вважає скаргу необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, додаткові письмові пояснення, а також відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Між позивачем та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат», правонаступником якого є відповідач відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 17.03.2009 р. № 200 укладено мирову угоду у справі № 42/547т, яка затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р.
Згідно з п. 1.1 Мирової угоди у справі № 42/547т цією угодою сторони встановлюють порядок повернення Комбінатом боргу перед Комітетом за отримані із державного матеріального резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., укладеного на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.1998 р. № 229-12.
Відповідно до пункту 1.2 Мирової угоди відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати, на умовах визначених цією угодою, суму боргу за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., який складається із вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей, відсотків за користування в розмірі 25 % облікової ставки НБУ.
Сплата заборгованості за отримані товарно-матеріальні цінності та відсотків за їх користування здійснюється відповідності із Графіком погашення заборгованості (додаток до мирової угоди) за договором від 23.04.1998 р. № 2-10/8-98, згідно акту звірки заборгованості станом на 01.12.2006 р. (пункт 1.3 Мирової угоди у справі № 42/547т).
Погашення залишку заборгованості станом на 14.06.2007 р. за товарно-матеріальні цінності та відсотків за користування (додаток до Мирової угоди у справі № 42/547т) мало здійснюватися з 14.06.2007 р. по 31.12.2009 р.
Пунктом 2.5 Мирової угоди сторони визначили, що залишок суми боргу станом на 14.06.2007 р. становив 75816995,50 грн. з ПДВ, з яких 18288136,37 грн. - відсотки за користування кредитом, 57528859,13 грн. - вартість матеріальних цінностей.
Указом Президента України від 09.12.2010 Р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано шляхом перетворення у Державне агентство резерву України (позивач у справі), яке є його правонаступником.
Відповідно до Статуту Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», затвердженого наказом Фонду Державного майна України № 3057 від 02.07.2012 р., Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (відповідач у справі) є правонаступником всіх прав та обов'язків Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат». (пункт 1.3 Статуту).
Судом першої інстанції встановлено, що з моменту укладення Мирової угоди у справі № 42/547т і до липня 2008 року умови Мирової угоди відповідачем виконані частково, зокрема відповідачем було сплачено 18288136,37 грн. відсотків за користування кредитом та 18038291,70 грн. вартості матеріальних цінностей.
01.12.2009 р. Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат» був складений Акт звірки взаєморозрахунків, яким сторони визначили, що станом на 01.12.2009 р. заборгованість Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» перед Державним комітетом України з державного матеріального резерву за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. становить 39490567,43 грн.
Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з даним позовом про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн. пославшись на те, що ухвала господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т про затвердження мирової угоди не була оформлена як виконавчий документ і не містить усіх даних, вказаних в ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а тому вона не може бути виконана в примусовому порядку як виконавчий документ.
Як зазначалось вище, судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з наступних мотивів.
Ухвала господарського суду є виконавчим документом згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК України та статтею 18 названого Закону) ознаки і відомості, зокрема, щодо умов розміру і строків виконання зобов'язань сторін мирової угоди, яка затверджена господарським судом.
За умов недодержання відповідних вимог ухвала суду про затвердження мирової угоди не може вважатись виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.
Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином, що згідно ст. 629 цього Кодексу підлягає обов'язковому виконанню. Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлений права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання виконання мирової угоди, оскільки згідно з вимогами ст. 16 Цивільного Кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторони є примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального Кодексу України судами першої інстанції" у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ.
Згідно п. 7.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012 року №9 "Про декі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається наказ.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, ухвала господарського суду м. Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, якою затверджена мирова угода сторін не містить усіх обов`язкових вимог, які ставляться до виконавчого документу відповідно до ст. 18 Закону України та наявність яких є необхідною умовою для набрання вказаною ухвалою суду статусу виконавчого документу, тому така ухвала не є виконавчим документом для її виконання державною виконавчою службою, у зв'язку з чим, позивач мав право звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання виконання зазначеної мирової угоди відповідачем (боржником) по сплаті суми заборгованості.
Підставою для відмови у задоволенні позову, суд вказує на сплив строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, якого його порушила. При цьому, частиною 5 цієї ж статті Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач про наявність заборгованості Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» щодо виконання умов Мирової угоди дізнався в грудні 2009 року при підписанні Акту звірки взаєморозрахунків від 01.12.2009 р., яким сторони визначили, що станом на 01.12.2009 р. заборгованість Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» перед Державним комітетом України з державного матеріального резерву за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. становить 39490567,43 грн.
Крім того, відповідно до умов мирової угоди погашення заборгованості за отримані ТМЦ та відсотків за їх користування у розмірі 75 816 995,49 грн. повинно було здійснюватись з 14.06.2007 р. по 31.12.2009 р., тобто вже в січні 2010 р. позивач міг звернутися за захистом свого права, у т.ч. щодо спонукання виконати умови мирової угоди.
З даною позовною заявою позивач звернувся до суду 27.08.2013 р. (згідно штемпелю на конверті, в якому були надіслані матеріали позовної заяви), тобто після спливу трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Поважних причин пропуску такого строку позивач не вказував, з відповідною заявою про поновлення цього строку до суду не звертався. Відповідач, заявою до суду від 03.10.2013р. №25-02.21/784 просив про застосування строків давності у цій справі.
Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання позивача на ст. 268 ЦК України, згідно якої позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»,
Підставою для спонукання відповідача до виконання своїх зобов'язань та стягнення з нього заборгованості, позивач вказує мирову угоду від 14.06.2007 р. затверджену судом у справі № 42/547т. Тобто, позивач вимагає примусити відповідача виконати зобов'язання, які випливають саме з цієї угоди. Разом з тим, зі змісту вказаної мирової угоди не слідує, що передбачені нею зобов'язання сторін виникли на підставі Закону України «Про державний матеріальний резерв». Предметом угоди є встановлення порядку повернення Комбінатом боргу перед Комітетом за отримані раніше із державного матеріального резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р, укладеного на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.1998 р. №229-12. Тобто, уклавши мирову угоду, сторони фактично домовилися здійснити заміну первісного зобов'язання за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р новим зобов'язанням (новація), що узгоджується з приписами ч.2ст.604 ЦК України. Слід зауважити, що й попередній договір, зобов'язання за яким припинилися після укладення сторонами мирової угоди, не містить посилань про укладення його на підставі чи у відповідності із Законом України «Про державний матеріальний резерв». Преамбула цього договору має відомості про укладення цієї угоди на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.1998 р. №229-12. Предметом договору є відпуск Комітетом відповідачу матеріальних цінностей на умовах товарного кредиту, що як вірно зазначив суд першої інстанції, не передбачено Законом України «Про державний матеріальний резерв». Зокрема ст. 12 зазначеного закону встановлено вичерпний перелік підстав за якими здійснюється відпуск матеріальних цінностей з державного резерву, в ньому відсутня така підстава як надання їх на умовах товарного кредиту зі сплатою відсотків за користування матеріальними цінностіми, а тому правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі договору № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. та мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м. Києва від 25.07.07 р. у справі № 42/547т не є такими, що виникли на підставі Закону України «Про державний матеріальний резерв».
При цьому, не беруться до уваги посилання позивача на умови мирової угоди, які встановлюють відповідальність сторін за її невиконання, зокрема на п.4.2, який встановлює відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за цією угодою згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв» та твердження його, що це свідчить про виникнення всіх інших зобов`язань в мировій угоді саме з цього закону. Оскільки мирова угода, як зазначалось вище за своєю правовою природою є правочином, сторони вільні, відповідно до ст. 627 ЦК України, у виборі його умов, у т. ч. при узгодженні умов щодо відповідальності за порушення зобов'язань, відповідно до будь-якого законодавчого акта, який передбачає відповідальність за порушення господарського зобов`язання. Сторони вправі встановити ту міру відповідальності за невиконання зобов'язань, яка на їх думку, буде достатньою для покарання порушника або запобігання порушенню, при цьому вони не позбавлені можливості послатися на норми певного закону, які на їх думку відповідають таким вимогам. Це узгоджується з принципом свободи договору, а задля аналізу його сутності, правової природи, підстав виникнення зобов'язань за ним тощо, потрібні дослідження та аналіз усіх умов такої угоди у сукупності, що й було проведено судом першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірно висновку щодо відсутності підстав для застосовання до спірних правовідносин вимог ст. 268 ЦК України та необхідності відмови в задоволенні позовних вимог про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39490567,43 грн. з огляду на пропуск позивачем строків позовної давності.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України на заявника скарги.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 91, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ на рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2013 р. у справі № 908/2878/13 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2013 р. у справі № 908/2878/13 - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий С. А. Малашкевич
Судді О. В. Кододова
Н. О. Мартюхіна
