Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні
Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) антидискримінаційна експертиза — аналіз проектів нормативно-правових актів, за результатами якого надається висновок щодо їх відповідності принципу недискримінації;
2) дискримінація — рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі — певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина;
3) непряма дискримінація — рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об’єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією( 254к/96-ВР ) і законами України;
4) підбурювання до дискримінації — вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками;
5) позитивні дії — спеціальні тимчасові або постійні заходи, спрямовані на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України;
6) пряма дискримінація — рішення, дії або бездіяльність, що призводять до випадку, коли до особи та/або групи осіб за їх певними ознаками ставляться менш прихильно, ніж до інших осіб в аналогічній ситуації;
7) утиск — небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.
Стаття 2. Принцип недискримінації у законодавстві України
1. Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:
1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;
2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;
3) повагу до гідності кожної людини;
4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Стаття 3. Законодавство про запобігання та протидію дискримінації
1. Законодавство про запобігання та протидію дискримінації складається з Конституції України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 4. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на всіх осіб, які перебувають на території України.
Дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин:
Стаття 5. Форми дискримінації
1. Формами дискримінації є:
Стаття 6. Заборона дискримінації
1. Відповідно до Конституції України( 254к/96-ВР ), загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
2. Будь-які форми дискримінації осіб та/або груп осіб за їх певними ознаками з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також юридичних та фізичних осіб забороняються.
3. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:
здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;
Стаття 7. Основні напрями державної політики щодо запобігання та протидії дискримінації
1. Державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на:
створення умов для своєчасного виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які постраждали від дискримінації;
виховання і пропаганду серед населення України поваги до осіб незалежно від їх певних ознак, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.
Стаття 8. Проведення антидискримінаційної експертизи у процесі нормотворення
1. Розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим урахуванням принципу недискримінації.
2. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів.
Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.
Обов’язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади.
3. Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів визначається Кабінетом Міністрів України.
Розділ II МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ
Стаття 9. Суб’єкти, наділені повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації
1. Суб’єктами, наділеними повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є:
Верховна Рада України;
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
Кабінет Міністрів України;
інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;
2. Суб’єкти, наділені повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, для досягнення мети цього Закону у своїй діяльності можуть застосовувати позитивні дії.
Стаття 10. Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо запобігання та протидії дискримінації
1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у рамках здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції запобігає будь-яким формам дискримінації та здійснює заходи щодо протидії дискримінації, а саме:
проводить моніторинг та узагальнює результати дотримання принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин;
висвітлює у щорічній доповіді питання запобігання та протидії дискримінації та дотримання принципу недискримінації;
здійснює співпрацю з міжнародними організаціями, відповідними органами зарубіжних країн з питань дотримання міжнародних стандартів недискримінації;
Стаття 11. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо запобігання та протидії дискримінації
1. Кабінет Міністрів України:
забезпечує проведення єдиної державної політики, спрямованої на дотримання принципу недискримінації в усіх сферах життя суспільства;
спрямовує і координує роботу міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади із забезпечення запобігання та протидії дискримінації;
затверджує порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів;
Стаття 12. Повноваження інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо запобігання та протидії дискримінації
1. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень:
Стаття 13. Права громадських організацій, фізичних та юридичних осіб щодо запобігання та протидії дискримінації
1. Громадські організації, фізичні та юридичні особи мають право:
брати участь у розробленні рішень, що приймаються державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, щодо запобігання та протидії дискримінації;
делегувати своїх представників до складу консультативно-дорадчих органів з питань запобігання та протидії дискримінації у разі їх утворення при державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування;
2. Порядок проведення визначеними у цій статті суб’єктами громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів визначається Кабінетом Міністрів України.
Розділ III ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЮ ДИСКРИМІНАЦІЇ
Стаття 14. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності з питань дискримінації
1. Особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію, має право звернутися із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
2. Використання права звернення із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків стосовно особи, яка використовує таке право.
Стаття 15. Відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації
1. Особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації.
2. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається законом.
Стаття 16. Відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації
1. Особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть відповідальність згідно із законами України.
Розділ IV ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у пункті 7 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України( 2747-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., №№ 35-37, ст. 446) слово "несправедливій" замінити словами "всім формам";
2) частину другу статті 7, частини першу і другу статті 8 Закону України "Про колективні договори і угоди" ( 3356-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 36, ст. 361; 1997 р., № 11, ст. 89; 2008 р., № 25, ст. 240) доповнити абзацом такого змісту:
"заборона дискримінації";
3) частину першу статті 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"( 776/97-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 20, ст. 99) доповнити словами "іншими законами України";
4) частину першу статті 5 Закону України "Про судовий збір" ( 3674-17 ) (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 87, № 21, ст. 204, № 31, ст. 393) доповнити пунктом 6-1 такого змісту:
"6-1) позивачі — за подання позовів щодо спорів, пов’язаних із дискримінацією".
3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення до законів України змін, що випливають із цього Закону.
В. ЯНУКОВИЧ
м. Київ 6 вересня 2012 року № 5207-VI