№ 412/6134/2012
провадження 2/412/3545/2012
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2012 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Дашкевич Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та судових витрат, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 10 травня 2012 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та судових витрат. Позивач в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що відповідач взяв у нього в борг грошову суму, про що була складена розписка, були обумовлені умови користування грошима і умови їх повернення. Гроші відповідачем тримані і використані, але в оговорений термін гроші позивачу відповідач не повернув, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Позивачу завдана шкода. Договір купівлі-продажу квартири немає ніякого відношення до договору про борг коштів і розписки про це. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач прохав стягнути з відповідача вказаний борг з відсотками і інфляційними втратами та судовими витратами, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що розписку про борг дійсно писав, але це не борг, а їх відносини з позивачем стосовно купівлі-продажу квартири, фактично гроші не передавалися по розписці і боргу немає, позивач недобросовісно використовує розписку. Все ним зроблено вірно і по закону, вважає позовну вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників сторін, відповідача, з'ясувавши думку сторін, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим частковому задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що за договором позики від 01 червня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 в цей день 01 червня 2008 року відповідач отримав в борг від позивача кошти в сумі 25000 доларів США, про що було складено розписку; вказаною угодою передбачалися умови користування і повернення коштів і що строком повернення відповідачем грошей позивачу повинно бути -до 01 червня 2009 року, за вимогою позивача.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.
В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання за вказаними договором позики належним чином не виконав, утворилася заборгованість. На неодноразову вимогу позивача на протязі 2009-2011 року повернути суму боргу відповідач відповів відмовою, борг відповідач в зазначений термін не повернув. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернула суму боргу. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За умовами домовленості між сторонами одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В судовому засіданні з'ясовано, що кошти у позивача відповідач у вказаній сумі дійсно брав, було складено договір (оформлений у вигляді розписки) про суму боргу та термін повернення грошей, відповідач умови договору позики не виконав і гроші не повернув.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що свої зобов'язання про позику позивач виконав повністю, термін повернення грошей закінчився, відповідач в добровільному порядку грошей не повертає, коштами користується до теперішнього часу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином неправомірними діями відповідача, пов'язаними з використанням коштів позивача було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач ОСОБА_2 повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов'язання стосовно вiдповiдача (крім договірних, зазначених в позові) відносно завданої шкоди, предмета спору, а вiдповiдач не довела незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги незгоду відповідача з позовом, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. В договорі купівлі-продажу квартири позивача від 16 травня 2008 року, на який посилається відповідач, вказано, що сторони договору розрахувалися повністю і претензій один до одного не мають; цей договір складено та нотаріально посвідчено і сторонами не оскаржено; вказаний договір має більш розширене коло осіб (два продавця), інші дати (складений 16 травня 2008 року, а розписка про борг датована 01 червня 2008 року); угода сторін від 01 липня 2010 року стосується саме договору купівлі-продажу, а не боргу, по цій угоді оплата за житло була частковою, але на даний момент сторонами не заявлені позовні вимоги про стягнення решти коштів. Позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
Позивач при подачі позову сплатив судовий збір, який також потрібно стягнути з відповідача.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити частково стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 борг в сумі 217326 грн. 08 коп. (200000 грн. основний борг і 17362.08 грн. відсотки) та витрати на судовий збір в сумі 2577 грн. 26 коп., а всього 219903 грн. 34 коп., в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу -інфляційних втрат -слід відмовити, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 510, 526, 527, 530, 1046, 1047, 1049, 1052 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 209, 212 -215, 218 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 217326 грн. 08 коп. (200000 грн. основний борг і 17362.08 грн. відсотки) та витрати на судовий збір в сумі 2577 грн. 26 коп., а всього 219903 грн. 34 коп..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу -інфляційних втрат -відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -
